2. Поняття про соціометричний статус особистості у групі.

Соціометричний статус - статус індивіда в соціальній групі, що складається на основі оцінок його місця і ролі у цій групі і який визначається за допомогою соціометричних методів.

Система соціометричних статусів членів групи

Статус людини в структурі емоційних переваг можна розглядати як деякий вираз ступеня привабливості, симпатичності його особистості для інших. Чим вище статус, тим привабливіше даний член групи для інших, тим вище потреба в спілкуванні з ним, увазі з його боку.

Перш за все в груповий статусної ієрархії виділяються три категорії: популярні, середні і непопулярні члени групи. Вони відрізняються числом позитивних виборів і відкидання і їх поєднанням.

Популярні члени групи мають значне число позитивних виборів і мале - відкидання, тобто це емоційно привабливі обличчя. Серед них можна виділити власне високостатусних і соціометричних «зірок». «Зірку» з деякою часткою поетичності (на жаль, мало властивою науці) можна визначити як «душу» групи, її емоційний центр. Вона виявляється в двох випадках: коли є людина, що набрав більше всіх позитивних виборів (не менше половини від максимально можливого їх числа), або коли є людина, яка отримала найбільше виборів від інших популярних членів малої групи.

Непопулярні члени групи надзвичайно неоднорідні. Серед них можуть бути члени групи зі статусами нехтуємо, знедолених і ізольованих. У знехтуваних є позитивні вибори, але їх мало, значно більше вони отримали відкидання, так що емоційно вони мало привабливі. Знедолені, або «ізгої», не мають позитивних виборів, у них лише різну кількість відкидання, що і визначає умовну величину їх соціального знехтуваним. Ріднить всіх знедолених те, що їх сприймають дуже експресивно, але, на жаль, негативно. Відторгнутість в даному випадку-перш за все емоційний феномен, певне неприйняття людини, її якостей, властивостей і звичок. До групи ізольованих потрапляють ті люди, які для групи як би не існують: у них відсутні як вибори, так і відкидання. Їх немає в емоційному реєстрі групи ні на рівні почуттів, ні на рівні відносин.

3. Особистість як суб’єкт та об’єкт соціальних відносин.

Особистість як суб'єкт соціальних відносин передусім характеризує її автономність, певною мірою незалежність від суспільства. Особистісна незалежність пов'язана з наявністю внутрішнього світу особистості — потреб, інтересів, мотивів, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, які визначають її поведінку в суспільстві. Головним елементом, який визначає активність особистості в суспільстві, є потреба, яка трактується як необхідність у тому, що потрібно для життєдіяльності організму насамперед, та для розвитку особистості.

Потреби розглядають також і як глибинні, неусвідомлені настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цілісності: біологічної та соціальної. Потреби тварин мають більш-менш стабільний характер і обмежені біологічними необхідностями. Потреби людини складніші, постійно розвиваються протягом життя. Людське суспільство через виробництво і сферу послуг створює щоразу нові й нові предмети потреб, які викликають у людей нові й нові потреби.

З потребами особистості тісно пов'язані інтереси. Інтерес особистості - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, зважаючи на його життєве значення й емоційну привабливість. Інтерес - це особливість особистості, що виявляється в її націленості на певні об'єкти, прагненні ближче їх пізнати, оволодіти ними. Людина переживає інтерес як стан, пронизаний позитивними емоціями. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові риси, прагнення особистості налагодити контакт з об'єктом, виконати пов'язану з ним діяльність. Отже інтерес — це складна форма вибіркової діяльності особистості, в якій своєрідно поєднуються пізнавальні, емоційні та вольові риси особистості. Це відносно постійні, стійкі і важливі особливості, які тісно пов'язані зі світоглядом, життєвим і трудовим самовизначенням особистості. Саме цим інтерес відрізняється від тимчасової зацікавленості, яка має ситуативний характер.

Інтереси особистості виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих чи інших її потреб. Отже, інтерес відіграє надзвичайно важливу роль у житті і діяльності особистості. Він спонукає її до діяльності в певному напрямку, активізує цю діяльність.

На формування особистості як об'єкта суспільних відносин впливають біологічні чинники, чинники фізичного оточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі. Серед головних чинників, які визначають процес формування особистості, — груповий та унікальний особистісний досвід, що повною мірою виявляється у процесі соціалізації особистості.

Соціалізацію особистості різні автори трактують по-різному. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає в засвоєнні індивідом соціального досвіду, але саме розуміння цього змісту, структури, засобів суттєво відрізняється. Одне із загальновизнаних визначень таке: "соціалізація (від лат. socialis - суспільний) — процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включених до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві"

Наявні інші визначення соціалізації: "соціалізація — процес формування особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності" завдяки цьому процесу індивід засвоює (інтерналізує) норми своєї групи таким чином, що через формування власного Я виявляється його унікальність як особистості" Отже, одні автори розглядають соціалізацію як залучення індивіда в соціальне середовище під впливом дії на особистість різних сторін суспільного життя, соціальних інститутів; у цьому разі, особистості відводиться пасивна роль. Деякі вважають, що соціалізація — процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції. На думку інших науковців, соціалізація — не що інше як просте пристосування до умов життя. Вирізняють: професійну соціалізацію — як формування компетентного спеціаліста, а також політичну соціалізацію — як формування політичного діяча тощо.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепції власного Я - це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися без участі інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч. Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею реакцій інших людей, з якими вона спілкується. Звичайна дитина, зусилля якої відповідно оцінюються і винагороджуються, відчуватиме впевненість у собі, в своїх силах і власному таланті, а дійсно здібне і талановите дитя, зусилля якого оточення сприймає як неуспішні, відчуватиме почуття некомпетентності, і здібності цієї дитини можуть бути практично не реалізованими. Саме через стосунки з іншими, через їхню оцінку, людина визначає для себе, розумна вона чи навпаки, приваблива чи некрасива, гідна чи нікчемна.

Білет№13

1.Динамічні процеси в малих соціальних групах. Вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльності. Іншими словами, це питання про те, коли і як сформована за зовнішніми ознаками група набуває чітко визначених психологічних характеристик. Важливим аспектом проблеми формування малої групи є феномен конформізму (пристосування). Конформна поведінка означає психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту, думки, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. В будь-якій ситуації кожному члену групи доводиться часто приймати рішення під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням. Підпорядкування груповим нормам виступає у відкритій формі (примусово) або закритій формі, тобто завуальовано (вплив традицій). Конформність може виявлятися у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприймання готових оцінок, суджень, правил поведінки. Конформність слід відрізняти від позицій індивідуалізму (відкрита демонстрація власних переконань без урахування групових норм) та негативізму (протиставлення груповим нормам при одночасній нездатності сформувати свої власні погляди). Іншою стороною проблеми формування малої групи є проблема групової згуртованості. Насамперед, такі характерні процеси, як формування особливо типу зв»язків у групі, які дозволяють соціальну структуру перетворити в психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, який живе за власними законами. Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню спільності, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов. Залежно від того, які фактори єднають групу, можна виділити моральну – етичну згуртованість (зумовлену спільністю мети, переконань, духовних ціннісних орієнтацій членів групи). ділову згуртованість (яка грунтується на прагненні членів групи продовжувати спільну діяльність, керуючись певним принципом розподілу ролей). міжособову згуртованість (опосередковану взаємною симпатією, почуттям дружби, товариськості). Характеризуючи динамічні процеси в малій групі, не можна обійти питань її організації і управління. Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології. Хоча за походженням та соціальним статусом лідер і керівник суттєво відрізняються, все ж вони покликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних завдань. Лідерство в сучасному розумінні цієї проблеми є чисто психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи. керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою поведінки окремих членів групи. керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління та підпорядкування. За стилем лідерство можна класифікувати за кількома напрямками, але загальноприйнятою вважається практика визначення лідерства за змістом рішень, які пропонує лідер групи та за технікою їх виконання. Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі лідерства – найбільш характерні для малої групи. Однак цим класифікація лідерства не обмежується. Визначені, для прикладу, які типи лідерів: лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-ерудит, лідер-генератор емоційного настрою, лідер-професіонал та ін. Всі ці характеристики важливі на певному етапі діяльності як лідера, так і керівника, а саме в процесі прийняття групових рішень. Цьому явищу передує відкрите спілкування, рольова гра, групова дискусія, які можуть супроводжуватися та підсилюватися «мозковими атаками», соціальним збудженням і навіть навіюванням.