114. Законодавство України, щодо правового режиму зон екологічного лиха та територій забруднених, внаслідок Чорноб. Катастрофи.

Чорнобильська катастрофа створила на значній території України надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку. Україну оголошено зоною екологічної катастрофи. Усунення наслідків цієї катастрофи залежить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення.

ЗУ„Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорноб. катастрофи” регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність в цих зонах. Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій з метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та на екологічні системи.

ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

ЗУ „Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорноб. катастрофи на 2006-2010 рр.”

Цей Закон декларує те, необхідно реалізувати заходи щодо подальшої соціальної, медичної і психологічної реабілітації населення та його протирадіаційного

захисту, в основному завершити економічне відродження населених пунктів і територій за межами зони відчуження, що зазнали радіоактивного

забруднення, а також місць компактного проживання

переселених громадян, забезпечити збереження їх

культурно-історичної спадщини.

117. Завдання єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру - центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійсн. нагляд за забезпеч. техног. та прир. безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техног. та прир. походження і реагування у разі їх виникн. з метою зах. населення і довкілля, зменш. матер. втрат.

Правове регулювання: П останова КМУ від 3 серпня 1998 р. Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Запобігання виникненню НЕС – підготовка і реалізація соц-екон., пол., орг.-техн., саніт.-гігієнічних та ін. Заходів, спрям. на регулюв. техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику. Завчасне реагування на загрозу виникнення НС техногенного чи природного х-ру на основі відомостей моніторингу, висновків експертизи, матеріалів досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у НС техногенного та природного х-ру або пом’якшення її можливих наслідків.

Реагування на НС - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів дій (аварійних планів), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей.

Завданнями єдиної державної системи є:

Розроблення НПА, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання НС та забезп. захисту населення і територій від їх наслідків;

забезпечення готовності центр. та місц. органів вик. влади, вик. органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрям. на запобіг. і реагув. на НС;

забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

виконання цільових і наук.-техн. програм, спрям. на запобігання НС, забезпечення сталого фун-ня підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

збирання і аналітичне опрацювання інф-ції про НС, видання інф-них матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС;

прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

створення, рац.збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

проведення держ.експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади); оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інф- ня про фактичну обстановку і вжиті заходи;

захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуман. акцій;

реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення тощо.

118. Поняття та джерела міжнародного права навколишнього середовища.

Міжнародне право навк. сер-ща – це сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав щодо запобігання й усу і норм, що регулюють діяльність держав щодо запобігання й усунення шкоди різноманітного характеру і з різноманітних джерел, що завдається національним системам навколишнього природного середовища окремих держав і системам навколишнього природного середовища, які перебувають за межами національної юрисдикції.

Джерела:

• Договори,

• Конвенції,

• Хартії, резолюції, директиви,

• Програми дій.

Види джерел:

1.За юридичною силою:

акти, що містять обов’язкові до виконання норми і принципи(jus cogens)

норми, що носять рекомендаційний х-р(soft law)

2. За предметом правового регулювання:

загальні (Стокгольмська декларація);

спеціальні (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані)

3. За дією у просторі:

глобальні;

регіональні;

локальні.

До джерел можна віднести: Екологічний кодекс праці, Конвенція про охорону дикої флори і фауни...

119. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об'єктів навколишнього середовища.

Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об'єктів навколишнього середовища здійснюється на основі таких засад:

1) запобігання забрудненню та іншим видам деградації навк. сер-ща;

2)встановлення режиму націон.природокористування;

3) забезпечення прав людини на безпечні умови життя в оточуючому її навколишньому середовищі.

120. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.

121. Міжнародне екологічне судочинство.

122. Міжнародні злочини та міжнародні делікти.