71. Судові рішення: поняття, суть, види. Законна сила рішення суду.

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.

Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може по­становляти різні процесуальні акти, серед них рішення та ух­вали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальне­ну назву судових постанов1.

Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що по­ни закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завер­шується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухвалами суду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ух­валюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Законність рішення — це його відповідність нормам ма­теріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; прави­льне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуально­го закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійс­ненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повнова­жень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів Ук­раїни та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним орга­ном на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону Ук­раїни або міжнародному договору, суд застосовує акт законо­давства, який маг вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених за­коном випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

72. Вимоги до рішень суду. Форма і зміст рішення суду.

Рішення суду повинне відповідати вимогам, встановленим за­коном. Такими вимогами с:

законність (ст. 213 ЦПК);

обгрунтованість (ст. 213 ЦПК);

порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);

форма (ст. 222 ЦПК);

зміст (ст. 215 ЦПК);

порядок проголошення (ст. 218 ЦПК).

Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосуд­ним.

Законність рішення — це його відповідність нормам ма­теріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; прави­льне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуально­го закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійс­ненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повнова­жень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів Ук­раїни та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним орга­ном на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону Ук­раїни або міжнародному договору, суд застосовує акт законо­давства, який маг вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених за­коном випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

Обгрунтованість рішення — це його правильність з фак­тичного боку. Вимогами обгрунтованості с:

повне і всебічне з'ясування обставин, на які сторони поси­ лаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвер­ джених тими доказами, які були досліджені в судовому за­ сіданні;

доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими;

• відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста­ винам справи, які були встановлені у судовому засіданні. Встановлені судом обставини мають бути обгрунтовані ли­ ше тими доказами, які одержані у визначеному законом поря­ дку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, дослід-

ЖОНІ, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обгрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежніс і ю чи недопустимістю доказів ми иеобш доказування.

Рішення суду мас бути ухвалене у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і паро цін ми засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а ш одноособового розгляду справи — суддею, яким розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванні», на будь-якій стадії перегляду цивільно! справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст.ст. 311, 338 Ц11К).

Відповідно до ст. 19 ЩІК рішення с>ду ухвалюється біль­шістю голосів за колегіального розгляду справи, причому го-ювуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голо-сус останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливою гарантією його праїшсудності с таємниці нарадчо! кімнат. Па реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має прана перебувати в нарадчій кімнаті крім сі суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошу­вати хід обговорення іа ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЩІК), хоча на прампці ця норма більше мас характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації сто­роннього виливу на суд.

Важливою вимогою до рішення < його форма Воно викла­дається в письмовій формі головуючим або одним u суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім скла­дом суду, який бере участь в ухваленні рішення (сі. 209 ЦПК). Не допускасіься наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тек­сту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.

Рішення суду мас відповідати вимогам щодо змісту, викла­деним у ст. 210 ЦПК, — дати відповідь на всі питання, шо вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Рішення мас чотириелементну структуру і складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.