45. Функціональна підсудність, її характеристика.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів, які діють як місцеві суди, є судами першої інстанції, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», ст. 107 ЦПК України). А також переглядають свої рішення та ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил: 1) перевіряють у апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ухвал суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК України; ст. 25 Закону України «Про судоустрій України»); 2) переглядають у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України). Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, переглядає рішення за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому повноваження (ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», ст. 353 ЦПК України).

46. Територіальна підсудність, її види.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання .

Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).