50. Модернізм в англо-американській поезії. Томас еліот «порожні люди» і «спустошена земля», райне марія рільке «сонети до орфея».

Райнер Марія Рільке — видатний австрійський поет. Насиченість і глибина духовного життя, прагнення поетич­ного пізнання реальних речей і світу — визначальні риси його поезії, яка стала невід'ємною складовою частиною кра­щих традицій світової лірики.

За несподівано короткий термін, упро­довж лютого 1922 p., створив цикл, який вважається однією з вер­шин його творчості — «Сонети до Орфея». Проблематика сонетів близька до елегій, деякі їхні теми дістали в сонетах подальшого розвитку. Образ Орфея — один з улюблених образів Рільке, до якого він звертався протягом усього творчого життя.

У "Сонетах до Орфея", у вiршi "Орфей, Еврiдiка, Гермес" Рiльке висловлював власнi гуманiстичнi сподiвання, що мистецтво може принести у цей свiт гармонiю, зробить його справдi людяним. Цикл про Орфея у цього поета - своєрiдне поетичне заклинання. Але не лише це. Коли Рiльке писав "Орфей" - вiн мав на увазi слово "мистецтво". Де йдеться про дiї Орфея, можна прочитати мiж рядками принципи творчостi самого Рiльке. Давньогрецькi мiфи i легенди подарували свiту образ поета й спiвця Орфея, що був здатен зачаровувати своєю творчiстю все живе i неживе. Цей образ надихав багатьох митцiв - письменникiв, поетiв, художникiв, композиторiв та iнших. За надзвичайний талант Орфею було дозволено навiть спуститися до Царства Аїда - мiсця, де живуть тiнi померлих, - щоб врятувати загиблу кохану. Лише одну умову не зумiв виконати Орфей: не озиратися. Але тiнь Еврiдiки рухалася надто безшумно, крокiв її було не чути, й Орфей не витримав...    Та вiн собi казав: "Вони iдуть",    казав це гучно й до луни вслухався. - так змальовував душевний стан свого героя Рiльке у вiршi "Орфей, Еврiдiка, Гермес". Та поразка Орфея в дивнiй спробi перемогти смерть зумовлена iншими причинами, не мистецькими, швидше браком довiри. Значно важливiше, що його талант узагалi дiстав такий шанс. Для Рiльке легенда про Орфея - символ спроби врятувати свiт красою. Вiн бачив у мистецтвi єдиний порятунок з безвиходi суєтного й шаленого буденного життя, де люди ненавидять одне одного. Образ Орфея - це ще й подолання вiдчуженостi людини. "Орфей - це сила мистецтва, що сприяє перетворенню хаосу в космос - свiт причинностi й гармонiї, форм i образiв, справжнiй "людський свiт", - писав про цикл поезiй Рiльке Д. Наливайко. Джерелом натхнення Орфея, на думку поета, були вже земнi пристрастi, що потiм завдяки одухотворенню талантом набували космiчно го масштабу. Наприклад, кохання до Еврiдiки i бiль вiд її втрати:    Така кохана, - то її ця лiра    Оплакала за плакальниць усiх,    Аж свiт на плач суцiльний обернувся... У цьому полягає рiзниця мiж звичайною людиною i творчою: вiдчувати сильнi пристрастi багато хто може, але потрiбен талант, щоб почуття перейшли межi окремої особистостi. Нiби збiльшувальна лiнза, натхнення поета пiдсилює їх, надає їм нову якiсть, збуджує здатнiсть бути почутими. Не почуте не може знайти вiдгуку в iнших душах. З точки зору поета, головна трагедiя людини - це її самотнiсть. Звичайнi люди приреченi на нерозумiння. Вони самотнi й у своєму життi, й у Всесвiтi. З цiєї тези i з'являється ще одне розумiння функцiї мистецтва: воно є можливiстю усвiдомити цю самотнiсть i водночас засобом її подолання. Перед талантом Орфея схилялися звiрi та стихiї, хоч передавав їм вiн власнi почуття, i тим самим змiнював свiт навколо себе. Розумiння об'єднувало. Весь свiт плакав над горем Орфея, бо весь свiт зачарову вався прекрасним, про яке спiвав Орфей в кращi часи. Отже, Орфей Рiльке персонiфiкував найголовнiшу сутнiсть мистецтва.

Томас Еліот «Спустошена земля» - поема. У безжальному світі ще є місце для романтиків, кінець кохання не є кінцем світу. Місяць квітень – час для кохання, що асоціюється з християнською любов’ю, терпінням і всепрощенням. Але в сучасному світі це місяць облудний, тому й кохання героїв виглядає мізерним. Спустошена земля – це країна, що не дає плоду любові, бо любов утратила свою первісну християнську цінність.

«Порожні люди» - поема, 2 епіграфа. І частина – опис королівства морально спустошених людей. Завдяки художнім засобам автор розкриває внутрішню боротьбу людини. ІІ частина – королівство сну і марень, люди не можуть дивитися на світ і сонце, бо їх світосприйняття викривлене. ІІІ частина – автор намагається відповісти на питання: чи залишається в людях і після смерті така ж безнадія і самотність? 4 частина – з’являється надія на воскресіння душі завдяки воскресінню і прозрінню. 5 частина – танець у мертвій країні кактусів. Чітка межа між реальним й ідеалом, між намірами й діями. Фінал звучить як присвята життя людини Богові.

Поема сповнена почуття розчарування й розпачу.