59.Адміністративне право і адміністративне процесуальне право. Проблеми співвідношення.

Адміністративний процес становить собою врегульовану нормами адміністративно-процесуального права діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених на те суб'єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного матеріального права а також матеріально-правових норм інших галузей права в ході розгляду індивідуально-конкретних справ. Адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права, а в деяких випадках - і норм інших галузей права, наприклад, під час реалізації окремих норм такої порівняно молодої галузі права, як підприємницьке право стосовно державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Адміністративний процес має і певні особливості, що дозволяють відмежувати його від інших видів юридичного процесу, зокрема кримінального та цивільного права.

Будучи врегульованою адміністративно-процесуальними нормами часткою управлінської діяльності, адміністративний процес має притаманні тільки йому зміст, динамічність і взаємозв'язок з нормами адміністративного матеріального права, а також з нормами інших матеріальних галузей права (фінансового, земельного, екологічного тощо).

Суб'єктами адміністративного процесу виступають державні органи (посадові особи), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, адміністрація державних підприємств, установ і організацій, об'єднання громадян, їх органи й посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу посідають суди (судді) та органи прокуратури.

Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного регулювання і контролю, з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій, у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою. Поняття адміністративне походить від слова «адміністрація» (латинською мовою — управління). Тому адміністративне право інколи називають правом управління. Норми адміністративного права забезпечують реалізацію соціально-економічних і політичних прав громадян, зафіксованих у Конституції. Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері управління народним господарством, економікою, освітою, охороною здоров'я, наукою, культурою і т. д.

Адміністративне право – це галузь матеріального права, а адміністративно-процесуальне право – галузь процесуального права.

60.Організаційно-правові засади державного управління у сфері економічного розвитку і торгівлі.

Правовий статус органів виконавчої влади, що здійснюють управління економікою, встановлюється в указах Президента України та постановах Уряду України Основною правовою формою реалізації державної політики в різних економічних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного розвитку.

Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організаційних структур управління й господарювання, підприємництва, демонополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредитної системи. Мета державного управління економікою полягає у необхідності забезпечення гармонійного розвитку суспільства, створенні умов для його внутрішньої і зовнішньої безпеки.

Згідно з положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі від 31. травня 2011 р. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінекономрозвитку України є: формування та забезпечення реалізації: державної політики економічного і соціального розвитку; державної цінової політики; державної промислової політики, науково-технічної політики в промисловості; державної політики у сфері торгівлі; державної регіональної політики; державної політики у сфері розвитку підприємництва; державної політики у сфері технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, акредитації органів з оцінки відповідності, управління якістю); державної політики у сфері державних закупівель, державного замовлення; політики у сфері державно-приватного партнерства; державної регуляторної політики, державної політики з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності; державної політики у сфері державного ринкового нагляду; державної політики у сфері торгівлі та побутових послуг; державної політики з питань економічного і соціального співробітництва України з ЄС; єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економіку, співробітництва із СОТ; державної політики у сфері співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та з питань залучення міжнародної технічної допомоги; тощо.

Міністр очолює Мінекономрозвитку України, здійснює керівництво його діяльністю, спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Мінекономрозвитку України….

Мінекономрозвитку України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Нормативну основу управління в сфері економічного розвитку і торгівлі становлять такі нормативно-правові акти: Конституція України, Указ Президента України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 9. грудня 2010 р., Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі, затверджене указом Президента України від 31 травня 2011 р., накази Міністерства, та ін.

61. Організаційно- правові засади державного управління у сфері житлово - комунального господарства.

Житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду. Державне управління в сфері ЖКГ охоплює всі види житлових фондів, зокрема при-ватний, і полягає у встановленні обов’язкових для всіх власників житла правил щодо екс-плуатації житлових будинків, організації кому-нального обслуговування населення, прове-дення заходів з охорони, реконструкції тощо.

Державне управління в сфері ЖКГ – система цілеспрямованих дій держави, її орга-нів на суспільство в цілому, ті або інші сфе-ри його життєдіяльності на основі застосу-вання об’єктивних законів, що допомагають реалізовувати певні завдання і функції від-повідних органів у сфері ЖКГ.Це формування системи заходів, спря-мованих на інтенсивний розвиток житлово-комунального господарства, вдосконалення або докорінну зміну існуючих форм і методів державного управління на різних рівнях, їх

взаємодію між собою. Головними засадами державного управління у цій сфері є:

– забезпечення раціонального викорис-

тання ресурсів;

– підтримання конкурентного середовища;

– регулювання цін (тарифів);

– забезпечення доступу до отримання

житлово-комунальних послуг для спо-

живачів;

– дотримання встановлених стандартів;

– забезпечення соціального захисту на-

селення.

Відповідно, до головних функцій держав-

ного управління відносяться такі:

– підготовка пропозицій щодо формуван-

ня державної політики;

– нормативно-правове забезпечення,

проведення моніторингу;

– ліцензування певних видів господарсь-

кої діяльності;

– організація та виконання робіт зі стан-

дартизації в сфері ЖКГ;

– координація діяльності місцевих органів

виконавчої влади;

– розроблення типових договорів;

– забезпечення контролю за дотриманням

виконавцями/виробниками вимог стан-

дартів тощо.

У сфері оплати житла і комунальних послуг

була прийнята стратегія її поступового підви-

щення з метою покриття рівня витрат на послу-

ги ЖКГ за рахунок самих споживачів (жителів),

розвиваючи одночасно систему соціальної під-

тримки малозабезпечених верств населення

шляхом надання їм бюджетних субсидій адре-

сного характеру. Як критерій використовується

нормативно встановлена частка витрат на жи-

тлово-комунальні послуги в сімейному бюджеті

і соціальної норми площі, визначена для кож-

ного регіону.

62