28. Підприємства та установи як субєкти адміністративного права

Суб’єктами адміністративного права можуть бути:

1) індивідуальні суб’єкти – фізичні особи;

2) колективні суб’єкти (юридичні особи): держава, державні органи та установи, громадські об’єднання, адміністративно-територіальні одиниці та їх населення, виборчі округи, релігійні організації, промислові підприємства, іноземні підприємства тощо.

Для того щоб бути суб’єктом адміністративного права, фізична та юридична особа має володіти правосуб’єктністю. Лише за наявності правосуб’єктності суб’єкт може бути учасником правовідносин.

Адміністративна правосуб’єктність – це передбачена нормами адміністративного права юридична властивість фізичних і юридичних осіб бути учасниками адміністративно-правових відносин; вона складається з трьох елементів: правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Для юридичних осіб правосуб’єктність знаходить свій вияв у сукупності прав і обов’язків, які надані їм для виконання відповідних функцій згідно з цілями та завданнями організації, підприємства, установи, зафіксованими в установчих документах. У юридичних осіб така правосуб’єктність єдина – вона виникає з моменту створення (державної реєстрації), припиняється з моменту виключення юридичної особи з державного реєстру та має спеціальний характер.

Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єкта мати права і обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту реєстрації юридичної особи і зникає з моменту її ліквідації.

Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адмі-ністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.Адміністративне законодавство України донині не передбачає адміністративної відповідальності юридичних осіб, хоча вказівка щодо її можливості вже має місце. Не визнаючи за юридичними особами адміністративної відповідальності, законодавець встановлює для них матеріальну та іншу відповідальність (наприклад, накладення на об'єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо), яка кваліфікується як "заходи адміністративного характеру" (див.: Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 ве-ресня 1997 р.).

Отже, адміністративна деліктоздатність юридичних осіб нести відповідальність в адміністративному порядку, включаючи матеріальну.

29. Обєднання громадян як субєкти адміністративного права

30. Правові засади державної служби

Конституція України визначила державну службу як найважливіший інститут у справі розвитку української державності. Сучасна держава має величезну кількість різноманітних завдань і функцій, від успішної реалізації яких залежить функціонування всієї суспільно-політичної системи, а відтак вона не може існувати без професійного службового корпусу.

Державна служба є підпорядкованим елементом у структурі держави, який реагує на політичні імпульси з боку політичного керівництва. Політики, які прийшли до влади через вільні вибори та виражають волю населення, здобувають право визначати державну політику (у тому числі державну кадрову політику, що має бути пов’язана правом).

політику. Її реалізація на практиці може зіткнутися з певними складнощами, оскільки державні службовці є «слугами» держави за змістом самого визначення, але в той же час за принципами державної служби є «слугами» народу і, працюючи в органах державної влади чи апараті органів місцевого самоврядування, можуть мати свої власні погляди на політику, що провадиться. При цьому, за законом, державні службовці, перебуваючи на службі, мають реалізовувати лише державні рішення, а свої політичні переконання виносити за межі виконання посадових обов’язків і повноважень.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони не можуть бути змінені будь-якими законами. Водночас сам текст Конституції містить вказівки щодо необхідності прийняття низки законів, які сприятимуть розвитку положень, закріплених Конституцією у загальній формі.

Конституція та закони України регулюють найважливіші су- спільні відносини та закріплюють: основи конституційного ладу та державного устрою; основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; форми та види власності, основи кримінального, адміністративного, цивільного, сімейного та інших галузей законодавства, а також інші принципові напрями життєдіяльності суспільства й держави. Їхня дія має універсальний, загальнообов’язковий характер за колом осіб, у часі й просторі.

Державна служба має розвиватися й реформуватися на підставі визначених Конституцією України засад (рис. 3.1):

основ конституційного ладу;

прав, свобод і обов’язків людини і громадянина;

інституту президентства;

інституту законодавчої влади;

інституту виконавчої влади;

інституту судової влади;

інституту прокуратури;

інституту місцевого самоврядування.