Типи вищої нервової діяльності

ІСТОРІЯ ВЧЕННЯ ПРО ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відомий лікар стародавнього світу Гіп­пократ (460 — 377 рр. до н. е.) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох ос­новних "соків" тіла (крові, лімфи, жовчі і чорної жовчі) визначає здоров'я люди­ни, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворю­вань. На підставі цього припущення К. Гален (II ст. н. е.) розробив першу типологіч­ну класифікацію, яку він виклав у трактаті Він вважав, що коли в організмі людини з усіх чотирьох "соків" найбільше "гаря­чої" крові , то вона належить до сангвінічного темпераменту, якому влас­тиві енергія, наполегливість, рішучість у діях. Якщо ж цю "гарячу" кров охолод­жує "надлишковий слиз, то це зумовлює флегматичний темперамент, для якого характерні спокійна вдача, неспішність у вчинках. їдка жовч сприяє утво­ренню неврівиоваженого холеричного тем­пераменту, а коли в організмі людини на­копичується багато "чорної" ("зіпсованої") жовчі , то це зумовлює слаб­кий, меланхолічний темперамент.

Майже до середини XVIII ст. більшість дослідників дотримувалися класифікації Галена, вбачаючи анатомо-фізіологічну ос­нову темпераменту в будові і функціях системи крові.

Тобто, ще Гіппократ виділив чотири темпераменти людини:

• сангвінік,

• холе­рик,

• флегматик,

• меланхолік.

Темперамент - це сукупність індивідуальних особливостей психіки і поведінки людини. Вважають, що в основі поведінкових і психічних процесів головна роль належить асоціативним системам мозку.

Дослідження Гіппократа базувалися на суб'єктивному спостереженні за людиною та її вчинками (рис. 31).

На початку XX ст. запанувало переко­нання про зв'язок особливостей темпера­менту з певними анатомо-фізіологічпими властивостями центральної нервової сис­теми. Найвагоміше експериментальне під­твердження цієї ідеї було отримано у пра­цях І. П. Павлова. Він показав, що темпера­менти, або типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи — за І. П. Павло­вим), зумовлені певним співвідношенням трьох типологічних ознак — сили, зрівно­важеності і рухливості основних нерво­вих процесів: збудження і гальмуванняІ.П. Павлов запропонував метод об'єктивного вивчення особливостей вищої нервової діяльності, які він назвав типами нервової системи. Кож­ний із чотирьох типів відповідає певному темпераменту за Гіппократом.

Тип вищої нервової діяльності, за І. П. Павловим, - це сплав гено- і фенотипів (обумовлений вродженими і набутими властивостя­ми центральної нервової системи).

Генотип - сукупність вроджених властивостей нервової системи, які визначають поведінку індивіда.

Фено­тип - сплав спадкових та набутих властивостей нервової системи.

Генотип дуже консервативний, тому в критичних ситуаціях він часті­ше домінує над фенотипом. Це має значення в професійному відборі.

В основу поділу на типи нервової системи покладено об'єктивне (тестоване) визначення наступних властивостей основних нервових процесів:

- сили процесів збудження і гальмування,

- урівноваженість нервових процесів,

- рухливість нервових процесів.

Силу процесу збудження оцінюють за швидкістю утворення умовних рефлексів, здатністю переносити достатньо сильні подразники і не впада­ти у стан позамежового гальмування (сильні типи - високопрацездатні люди).

Сила гальмівного процесу характеризується швидкістю утворення різних видів умовного гальмування (у сильних типів, наприклад, швидко виробляються тонкі диференціювання). За цією ознакою розрізняють сильний і слабкий типи.

Урівноваженість процесів збудження і гальмування - це співвідношен­ня їх за силою. Якщо вони за силою рівні, то такий тип нервової системи на­зивається урівноваженим, якщо один із них переважає - неврівноваженим.

Під рухливістю нервових процесів розуміють швидкість зміни збуджен­ня гальмуванням і навпаки (наприклад, зміна сигнального значення умов­них подразників, коли позитивний умовний сигнал перестає підкріплюва­тися і стає гальмівним, а гальмівний підкріплюється і стає позитивним). Таке переучування іноді (для слабких типів) є складним завданням і може викликати невроз. Розрізняють рухливий та інертний (застійний) типи.

Ураховуючи означені властивості нервових процесів, можна виділити чотири типи нервової системи відповідно до чотирьох типів темпераменту за Гіппократом.

Живий тип (відповідає сангвініку) - сильний, урівноважений, рухли­вий. Він відрізняється високою працездатністю, енергійністю, великим са­мовладанням, уміє швидко і добре орієнтуватися за нових обставин, долає труднощі (а не ухиляється від них).

Спокійний тип (відповідає флегматику) - сильний, урівноважений, інертний (з малою рухливістю нервових процесів). Це - працездатна лю­дина, яка вміє стримувати себе, але трохи повільна і не любить змінювати свої звички.

Нестримний тип (відповідає холерику) - сильний, неврівноважений, з перевагою процесів збудження, рухливий. Це дуже енергійна людина, яка захоплюється і не завжди доводить розпочату справу до кінця. Не знає міри в роботі, але його життєва енергія швидко вичерпується.

Слабкий тип (відповідає меланхоліку) - обидва процеси слабкі, тому врівноваженість і рухливість визначити важко. Боїться труднощів, пере­важно намагається їх уникати. Для цього типу характерна нерішучість, відсутність ініціативи, низька працездатність, швидкий розвиток позаме­жового гальмування.

Ці чотири типи є основними, хоча в чис­тому вигляді трапляються рідко. Найчасті­ше спостерігаються проміжні форми з пе­реважанням властивостей того чи іншого типу. Взагалі І. П. Павлов і його послі­довники вважали, що шляхом комбінації різних градацій трьох основних типологіч­них ознак можна виділити близько 120 ти­пів вищої нервової діяльності, оскільки немає науково обґрунтованих критеріїв градацій цих ознак.

Тип вищої нервової діяльності є приро­дженим і в цілому його змінити не можна. Проте ще І. П. Павлов довів можливість зміни окремих властивостей певного типу. Наприклад, збільшення сили гальмівного процесу шляхом його тренування дещо зменшує нестримну вдачу холерика, у осо­би слабкого тину можна збільшити силу нервової діяльності шляхом систематичного тренування процесу збудження.

Особистість залежить від темпераменту, характеру та інтелекту людини.

Не слід змішувати поняття "тип вищої нервової діяльності" і "характер людини".

Характер являє собою поєднання вроджених типологічних особ­ли-

востей нервової системи і набутих у процесі індивідуального життя властивостей.

Характер - це індивідуальний склад психічного життя, форма поведінки, яка залежить від навколишнього соціального середовища, умов виховання.

Іноді набуті властивості можуть маскувати тип вищої нер­вової діяльності. Зовні, суб'єктивно, людина може складати враження сильного типу, але зустрічаючись зі значними життєвими труднощами, з необхідністю вирішення важких задач, ухиляється від них. Крім того, тип вищої нервової діяльності не визначає розумових здібностей людини, її інтелекту.

Згідно з деякими психологічними кри­теріями всіх індивідів (поГ. Айзенку). поділяють на:

• екст­равертів,

• інтровертів,

• невротиків.

Залежність реакцій людини від зов­нішніх вражень у даний момент називається екстравертованістістю.

Екстраверти - це зовнішня спрямованість розуму на людей і пред­мети зовнішнього світу.

Залежність реакцій людини від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим чи майбутнім називається інтровертованістістю.

Інтроверти - це внутрішня спрямованість, пе­ревага конкретним явищам дійсності.

Виникнення депресивних станів у звичайних ситуаціях спостерігається у невротиків.

Фізіологічною основою екстра-і інтровертів вважають поріг подразнення ретикулярної формації.

В інтровертів він низький і тому більш високий рівень активації кори.

Екстраверт відкритий до зовнішніх впли­вів, а інтроверт, навпаки, закритий до всьо­го, що існує поза ним.

У невротиків лег­ко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях.

На думку Г. Айзенка, два чинники — невротизм та екстра- чи інтроверсія — є головними па­раметрами особистості людини.

Г. Айзенк намагався виявити зв'язок між типом особистості людини та її темпе­раментом.

На його думку,

стабільний екс­траверт відповідає жвавому типу (санг­вінічному темпераменту),

нестабільний — нестримному тину (холеричному),

стабіль­ний інтроверт — спокійному типу (флег­матичному),

нестабільний — слабкому типу (меланхолічному темпераменту).

Г. Айзенк і його послідовники розроби­ли велику кількість психологічних тестів, які дають змогу визначати темперамент людини, ступінь її екстра- чи інтроверсії і невротизму, рівень інтелектуального роз­витку. Ці тести широко використо­вують у різних психофізіологічних екс­периментах.