Мислення

Мислення - процес пізнавальної діяльності, який характеризується

узагальненим та опосе­редкованим відображенням дійсності.

Основною його ознакою є здатність на основі аналізу реальної дійсності виводити певні закони і використовувати їх не тільки для організації своєї поведінки, але й передавати іншим людям.

Процеси мислення полягають в утворенні загальних уявлень і понять, міркувань і висновків, передбачувань. Ці процеси включають найскладніші форми аналітико-синтетичної діяльності мозку, багато з яких людина навіть не усвідомлює. Усвідомлюється переважно та частина процесів, яка відбувається у мозку і виявляється завдяки використанню "внутрішньої" або "озвученої" мови. Таким чином, мова для людини є од­ним з основних засобів вираження думки.

Перша і друга сигнальні системи дійсності

Формування психічної діяльності людини як відображення прой­шло два етапи.

Спочатку елементарне сенсорне відчуття окремих властивостей предметів змінилося на сприйняття предмета в цілому і разом з тим окремих його сторін. Далі виникло уявлення - образи відображених предметів або явищ у просторово-часовому зв'язку їх ознак, і влаcтивостей.

На другому етапі формування інтелекту і сві­домості виникають цілісні осмислені образи, цілісне світосприйман­ня з розумінням у ньому свого "Я", своєї пізнавальної і творчої дія­льності.

Перша сигнальна система дійсності - це сукупність структур (ме­ханізмів) головного мозку, які забезпечують утворення умовних реф­лексів на матеріальні подразники (світло, звук).

Ця система забезпе­чує конкретно-образне мислення в людини і тварин.

Друга сигнальна система дійсності - сукупність структур (меха­нізмів) головного мозку, які забезпечують утворення умовних реф­лексів на слово (специфічний подразник).

Дитина на першому році життя викори­стовує виключно першу сигнальну систему. Слово для неї є лише умовним подразни­ком, який поступово до трирічного віку перетворюється на поняття, інтегруючий сигнал, або "сигнал сигналів", за І. П. Пав­ловим, і таким чином починає розвиватись друга сигнальна система. Проте частка слів, конкретних подразників, у дитини цього віку ще невисока, і її мислення за­лишається переважно предметним, а не абстрактним.

Найважливішим і основним компонен­том другої сигнальної системи є членороз­дільна мова, за допомогою якої людина може вийти за межі власної особистості: давати назви предметам, розмірковувати про них, сприймати їх у контексті минулого і майбутнього, обмінюватись своїми дум­ками.

Мова людини складається зі зву­ків, організованих у певній послідовності, які створюються завдяки координованій функції спеціального мовного апарату.

Мова маніпулює словами. Поєднання слів регламентується правилами граматики, внаслідок чого вислови набувають певної структури, різної у різних мовах.

Слово - абстрактне, узагальнене відоб­раження великої кількості явищ одного й того самого типу.

Слово може бути:

• мисли­мим,

• написаним і

• почутим.

Мислиме слово ідеальне за формою і матеріальне за змістом.

Написане і почуте слова матеріальні за фор­мою і за змістом.

Слово як подразник для другої системи дійсності - це смисловий подразник. Зміст слова не є якимось конкретним яви­щем навколишньої дійсності.

Слово – це "сигнал сигналів" або сигнал конкретних сигналів.

За допомогою слова можна узагальнювати конкретні, чутливі сигнали першої сигнальної системи дійсності; можна абстрагувати і формува­ти логічне мислення.

Слово - це не тільки конкретна інформація, а й можливість її збереження, передавання з покоління в покоління, роз­ширення меж спілкування, можливість передбачення.

Мова викону такі функції:

• комунікативну,

• по­нятійну,

• регуляторну,

• програмувальну.

Виділяють:

• експресивну (мовне висловлення) та

• імпресивну (мовне розуміння почутого або написаного) мови.

Перша і друга сигнальні системи невіддільні одна від другої.

Завдяки наявності другої сигнальної системи створюються умови для абстракт­ного мислення, яке значно розширює при­стосовні можливості людини. Людина отримує уявлення про зовнішній світ, не маючи з ним безпосереднього контакту. Це є основою всієї системи освіти.

За до­помогою слів людина може отримувати уявлення про минулі події або прогнозу­вати майбутнє.

Мовлення і пам 'ять. Формування другої сигнальної системи неможливе без удосконалювання процесів пам'яті. Найважливішим у цьому процесі є те, що в разі відкладання у пам'ять мовної інформації людина запам'ятовує не стільки деталі, скільки загальні положення, зміст, а саме словесне фор­мулювання може і забути.

У разі відновлення з пам'яті відбувається зво­ротний процес: спочатку пригадуються загальні положення, а потім у цент­рах мовлення формуються необхідні для їх вираження слова.

Інформація, закодована у вигляді мови, є одним з основних доповнень до несловесної пам'яті, механізми якої загальні і для тварин, і людини. Вербальні функції не могли сформуватися без розвитку пам'яті чи відтворення слухової інформації. Саме ці фізіологічні особливості функціонування асоціативних зон і є тією функціональною базою, завдяки якій нервові центри, що розта­шовані в них, є структурною основою для центру мовлення.