Слідове гальмування

є окремим різновидом запізнювального. У цьому разі виключення умовного подразника є сигналом до запус­ку умовного рефлексу. Можливий запуск і на слідові явища в корі головного мозку.

Фізіологічні основи свідомості

Після пробудження у людини відновлюється також і свідомість. Підґрунтям свідомості людини є здатність оцінювати навколишній світ, своє "я" не тільки шляхом безпосередніх відчуттів, але й за допомогою складніших форм, у тому числі й абстрактного мислення.

Свідомість є ви­щою формою відображення дійсності, являє собою суб'є

ктивні пережи­вання даної особи, які розвиваються на тлі її досвіду і усвідомлюються як певна суб'єктивна реальність. Свідомість забезпечує її цілеспрямовану по­ведінку людини.

Для свідомості характерне формування ставлення людини до самої себе, а також до усього, що її оточує.

Свідомість є не тільки індивідуальним надбанням кожної людини, але й ґрунтується на суспільному надбанні всього людства, яке передається конкретній людині у процесі її виховання. Зачатки свідомості, які вперше з'явилися у високоорганізованих тварин, надалі самоудосконалювалися і досягли вищої форми розвитку в людини.

Основними ознаками свідомості є здатність до абстрактного мислення та членороздільної мови як способу мислен­ня, до прогнозування у будь-яких видах поведінки, наявність ідеалів, моральних та естетичних цінностей тощо.

Критеріями свідомості є:

1) увага - здатність зосереджуватися на різних явищах навколишнього оточення, сприймати їх;

2) здатність формувати абстрактні думки й оперувати ними, а також виражати їх словами або яким-небудь іншим способом;

3) можливість оцінити майбутній вчинок, тобто здатність до очікування і прогнозування;

4) усвідомлення власного "я" і визнання інших індивідуумів.

Структурною основою свідомості є кора і підкіркові структури, під

час взаємодії яких вона і формується. Найголовнішу роль у формуванні свідомості відіграють асоціативні зони кори.

Свідомість включає усі форми психічної діяльності людини:

• відчуття,

• сприйняття,

• уявлення,

• мислення,

• увагу,

• почуття,

• волю.

Кожне з цих психічних явищ має свою якісну специфіку та існує не як щось самостійне, ізольоване, а є лише частиною або стороною єдиного цілого - свідомості.

У свідомості є ніби дві форми ви­явлення:

• ментальна (лат. — ро­зумовий, духовний), яка має суб'єктивну й об'єктивну сторони,

• зовнішня, що скла­дається з ефекторних проявів.

Первісною формою свідомості вважають самовідчуття, тобто знання пропорцій власного тіла, відокремлення власної тілес­ної оболонки від зовнішнього світу.

Самосвідомість. Вищою формою свідо­мості є самосвідомість, тобто здатність усвідомлювати свої відчуття й думки як власні, здатність виділяти себе з навко­лишнього середовища. Виникнення само­свідомості, тобто оцінка власного "Я" — це результат порівняння того, що кожний спостерігає у собі, з тим, що він бачить в інших людях, і з тим, що (як йому видаєть­ся) інші люди бачать у ньому.