Теорії і механізми сну.

Серед ве­ликої кількості різноманітних теорій, за допомогою яких намагались пояснити при­роду сну, можна назвати хімічну, кіркову і центральну.

Прибічники хімічної теорії сну спо­чатку пояснювали сон накопиченням в ор­ганізмі гіпнотоксичних речовин ( молочна, вугільна і карбонові кислоти, холестерин), а нині падають великого значення особли­вим хімічним регуляторам сну, таким як "речовина сну", "фактор сну" чи "пеп­тид дельта-сну" — низькомолекулярний пептид (850 — 920 дальтон).

Кіркова (кортикальна) теорія сну І. П. Павлова ґрунтувалася на припущенні, що сон є особливим видом охоронного галь­мування, недіяльним станом, який виникає внаслідок сильного чи тривалого под­разнення якоїсь ізольованої точки кори великого мозку.

Теорія центрів сну визнає наявність спеціальних сногенних (сомногенних) сис­тем у підкіркових структурах мозку, до яких насамперед належать сітчастий утвір і гіпоталамус.

За сучасними уявленнями, кора вели­кого мозку і проміжний мозок є основ­ними структурами, які відповідають за стан неспання. Проте об'єднання цих ут­ворів у єдину систему здійснює сітчастий утвір стовбура мозку, який підтримує рівень їхньої збудливості шляхом висхідних ак­тивуючих виливів. Вважають, що перехід від сну до стану неспання (і навпаки) зумовлений зміною кількості висхідних сиг­налів від сітчастого утвору.

Вважають, що в структурах мозку всі означені вище відділи взаємоза­лежні й між ними існує своєрідна періодичність зміни ритмів "збудження-гальмування".

Крім того, в регуляції циклу сон — не­спання велику роль відіграють моноамінергічні медіатори — серотонін і норадреналін.

Серотонін має особливе значення для настання фази повільного, а норадреналін — швидкого сну, причому в нормі повільний сон має виникати раніше, ніж швидкий..

Таким чином, сон — це діяльний стан кори великого мозку, який забезпечуєть­ся активацією певних "сногенних" систем мозку.

Так, у фазі швидкого сну спос­терігається зростання нейронної активності таламуса, гіпоталамуса, сітчастого утвору середнього мозку, морського коника і зо­рового центру кори великого мозку.

У фазі повільного сну підвищується спонтанна ак­тивність нейронів сітчастого утвору стов­бура мозку, бічного основного ядра мигда­лика мигдалеподібного тіла.

Сновидіння.

Ще Арістотель у своєму трактаті "О сновидениях и их толкованиях" дійшов висновку, що сновидіння є результатом діяльності мозку.

Фізіологіч­ну теорію сновидінь, яка ґрунтувалася на ідеях школи І. П. Павлова, запропонував Ф. П. Майоров (1951).

Сновидіння - це матеріальні процеси, що відбуваються під час парадоксальної фази сну і забезпечують перебіг психічної діяльно­сті під час неспання.

Вивчення сновидінь показує, що вони є невпорядкованою, хаотичною діяльністю мозку, яка настає внаслідок перебудови його роботи з режиму неспання на режим сну.

Сновидіння найчастіше пов'язані з фазою швидкого сну. У дорослих людей швидкий сон, виника­ючи періодично, перешкоджає надмірному поглиблені сну, небезпечному зниженню збудливості ЦНС і загального тонусу моз­ку. Тому швидкий сон на короткий час підви­щує збудливість нейронів, доводить їх май­же до рівня неспання, що й виявляється у виникненні сновидінь. Комп'ютерна томо­графія показала, що під час фази швидко­го сну посилюється активність кори поти­личної частки мозку, яка пов'язана із зоро­вою функцією, хоча зрозуміло, що спляча людина очима нічого не бачить, це лише прояв зорової пам'яті мозку.

Деякі автори вважають, що сновидіння відображають функцію меха­нізму "стирання і очищення" пам'яті в мозку (на підсвідомому рівні). Це лікві­дує "паразитні" види поведінки і непотрібні реакції, які сформувалися під час неспан­ня.

Під час швидкого сну підвищується активність у потиличній ділянці, пов'язаній із зором.

Механізм - хаотичне роз­гальмовування кіркових слідів, що виникли в минулому та поєдну­ються з недавніми подіями.

Можливо, механізм сновидінь полягає у недостатньому внутрішньому диференційованому гальмуванні. Вони виконують пристосовне, можливо, захисне значення, відволі­каючи незагальмовані ділянки головного мозку від внутрішніх і зовнішніх подразників.

Отже, сновидіння — це біологічно ко­рисний процес, один з тих, які підтримують функціональну ефективність нервової сис­теми.

Сновидіння бувають у всіх людей, хоча у деяких осіб вони виникають дуже рідко. Частота сновидінь зростає під час захво­рювань, складних життєвих ситуацій.

Кож­ний п'ятий сон звичайно кольоровий, при­чому кольорові сни частіше сняться лю­дям художнього, а чорно-білі — розумово­го типу.

Пробудження. У людини, яка спить, до ранку поступово підвищується чутливість нейронів ретикулярної формації до аферентних імпульсів. Од­ночасно з цим знижується гальмування ретикулярної формації з боку се-ротонінергічних нейронів блакитної плями. Результатом цього є віднов­лення тонізувального впливу ретикулярної формації на кору великого мозку, що і є безпосередньою причиною пробудження. Завдяки наявності зворотних позитивних зв'язків кора починає підвищувати збудження ре­тикулярної формації. Поступове підвищення активності сенсорних шляхів призводить до повного відновлення аферентного збудження рети­кулярної формації сенсорними системами. Кінцевим результатом є те, що у всіх структурах ЦНС поступово відновлюється той стан, який характе­ризується як стан активності, або неспання.