20. Речі як об’єкт цивільних прав. Класифікація речей, її правове значення.

Речі — це предмети матеріального зовнішнього світу, що перебувають у твердому, рідкому, газоподібному чи іншому фізичному стані.

Законодавець встановлює правовий режим щодо порядку набуття, володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Залежно від особливостей правового режиму та цільового призначення речей необхідно провести таку класифікацію:

1) За участю речей в цивільному обороті.

Речі, які перебувають у вільному обороті, і не обмежені законом.

Речі, обмежені в цивільному обороті (зброя, наркотики, літальні апарати, отруйні речовини).

Вилучені з цивільного обороту (історичні, культурні цінності, природні ресурси).

2) Речі, наділені індивідуально визначеними ознаками (ознаки характерні тільки для даної речі) або визначені родовими ознаками (вимірюються числом, вагою, мірою — гроші, вугілля, нафта). Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати подібну до неї річ кредитору, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію; при загибелі родових речей боржник, як правило, зобов'язаний передати кредиторові інші подібні речі.

3) Речі подільні (будь-яка частина здатна виконувати ту ж саму функцію, що і річ в цілому. Кімнати в будинку — сам будинок) та неподільні (річ неможливо поділити без нанесення шкоди (магнітофон, телевізор). Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в правовідносинах розподілу речей в натурі повинна бути або проданою, а виручені від продажу грощі поділені, або передана одному із співвласників з покладанням на нього обов'язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних державних органах (частина будинку та земельної ділянки, на якій будинок розташований).

4) Рухомі та нерухомі (земельна ділянка і все, що пов'язано з землею, — будівлі, споруди, ліси, водні об'єкти, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання космічні, об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації) речі. Всі останні слід віднести до рухомих. Практичне значення поділу речей на нерухомі і рухомі перш за все полягає в тому, що до нерухомих речей відносяться земля, будівлі, що на ній зведені, а також багатолітні насадження. Земельна ділянка, що належить окремому суб'єктові, є частиною території держави, яка теж має право вирішувати деякі питання, пов'язані з цією ділянкою, зокрема, може вилучати її для державних і суспільних потреб.

5) Споживні (при використані знищуються повністю або перетворюються на іншу річ) та неспоживні (час користування якими не обмежений).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вказані речі можуть бути предметом лише певних угод.

21. Поняття та види правочинів.

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Правочин — це дія суб'єктів цивільного права, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому вона може бути водночас підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими особливостями:

По-перше, правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб'єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події.

По-друге, правочини завжди є правомірними діями. Це випливає з класифікації юридичних фактів і місця правочинів у цій класифікації, де вони виступають як протилежність правопорушенням.

По-третє, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів.

По-четверте, воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення також може бути наявним, але не спрямованим на створення юридичних наслідків.

По-п'яте, правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як юридичні стани (акти цивільного стану).

Існують два види правочинів: односторонні та дво- чи багатосторонні.

Одностороннім є правочин, для здійснення якого досить волевиявлення однієї сторони (видання довіреності, складання заповіту). Дану сторону можуте представляти представник. Такий правлчин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті односторонього правочину.

Двосторонній правочин являє собою зустрічні волевиявлення двох сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Найбільш поширеними двосторонніми правочинами, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін є договори.