27. Порядок формування і структура урядів у заруб. Країнах та їх компетенція.

Уряд – це колегіальний орган державної влади, що здійснює виконання законів та здійснення завдань у сфері управління. В залежності від форми правління і за ступенем участі парламенту у формуванні уряду можна розглянути дві основні моделі процедури утворення уряду: 1)парламентська, 2)позапарламентська. 1)перед усім така модель формування уряду існує в парламентарних республіках і монархіях, змішані республіки. Глава держави призначає главу уряду, який після свого призначення у встановлений конст. строк подає парламенту склад уряду і його програму для того щоб отримати довіру. Відповідне рішення парламенту приймається абсолютною більшістю голосів. В разі неотримання довіри парламентом, то тоді призначається нові кандидатури на посади в уряді. Як правило, глава уряду є лідер партії парламентської більшості (Італія, Іспанія, Польща тощо). 2)Характерна для президентських республік, дуалістичних монархій, а також деяких змішаних республік. Суттєвою рисою організації викон. влади є те, що повноваження глави держави і глави уряду поєднані в руках президента, посада прем’єр-міністра відсутня. В таких державах парламент не бере безпосередньої участі в формуванні уряду або його роль щодо цього значно обмежена. (США). До складу уряду, як правило, входять: 1)глава уряду, 2)замісник глави уряду; 3)міністри. Основною діючою особою в уряді є глава – премєр-міністер (канцлер, голова). Як було вже вище сказано, що в президентських респ. така посада відсутня. У багатьох країнах до складу уряду входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. Це призводить до меншої ефективності уряду. Тому у тих країнах де прийнята така модель в структурі уряду утворюють вужчу колегію. (Італія)

28. Порядок набуття громадянства в заруб. Країнах.

Види набуття громадянства: 1)філіація – набуття громадянства внаслідок народження, здійснюється автоматично на основі законодавства. 1.1)принцип крові – визнає гром. будь-яку особу, що народилася від батьків-громадян (або один з батьків) цієї держави. 1.2)принцип ґрунту – особа, що народилася на території держави визнається громадянином незалежно від громадянства батьків. 2)натуралізація – набуття громадянства встановлено законодавством держави. 3)оптація – набуття громадянства в результаті розширення кордонів держави. 3.1)трансферт – набуття громадянства особами без їх права вибору. 3.2)Реєстрація - передбачається спрощений порядок набуття гром. якщо родичі цієї особи мали чи мають громадянство цієї держави.

29. Поняття і види джерел кПзк.

Джерелом КПзк – це форма існування правової норми, яка перетворює право в об’єктивну реальність. До основних джерел КПзк відносять: 1.Нормативно-пр. акти (НПА) ; 2.Правові звичаї; 3.Судові прецеденти; 4.Міжнар. та внутрішні договори; 5.Доктрини тощо. 1.НПА – це документи, що приймаються представницькими або виконавчими органами держ. влади та органами місцевого самоврядування або прийняті в результаті референдуму та мають конституційні засади. Види НПА: 1)Закони, 2)НПА викон. влади, 3)НПА конституційного контролю, 4)Парламентські регламенти, 5)Акти місцевого самоврядування. 1)Закони – це такі НПА, які регулюють найбільш важливі сус-ні відносини та мають вищу юр. силу. Закони поділяються на: а)конституційні (мають вищу юр. силу в порівняні з іншими НПА); б)органічні (приймаються з найбільш важливих питань, що вказані в конституції, це такі закони які посилаються на конституцію); в)звичайні (регулюють широке коло питань і не належать до жодної з вище перерахованих груп ). 2)НПА викон. влади – це такі акти, що видаються главою держави або від його імені. 3)НПА конституц. контролю – це винесене органами конст. контролю певне рішення з питань конституційності певних НПА, або з питань тлумачення конституції та інших проблем. 4)Регламенти парламенту – це такі НПА, які визначають структуру, діяльність парлам., порядок його організації тощо. 2.Звичаї – це ніде не зафіксовані правило поведінки, яке санкціоновано державою і використовується при регулюванні певних сус-х відносин в сфері КП. 3. Судовий прецедент – це постанови суду по конкретним справам, які є обов’язковими при розгляді подібних справ. Однак повністю судовий прецедент не є джерелом КПзк, бо в аналогічних справах використовується лише основне рішення винесене по справі прецеденту. Отже, такі рішення є основою судового прецеденту, який є джерело КПзк. Види прецедентів: 1)індикативний – це такий судовий прецедент, який є обов’язковим для сторін які судяться і не є обов’язковими для інших осіб; 2)імперативний – це такий прецедент, який є обов’язковим для застосування всіма судами держави. Такий прецедент є джерелом КПзк. (Існує в англомовних державах). 4. Міжнародні договори можуть слугувати джерелом КПзк лише якщо вони регулюють конституційні питання і мають пряму дію. Внутрішні договори це такі договори, що укладаються між територіальними спільнотами, або між останніми і центральною владою. Є джерелом якщо регулюють конституц. питання і укладені правомочними суб’єктами. 5. Доктрини – це опубліковані думки вчених-юристів з кон.-пр. питань.

31. Правові гарантії громадянства (підданства) в ЗК. Гарантії прав і свобод – це способи забезпечення реалізації і захисту прав і свобод.

Існує 2 групи гарантій:

1. міжнародно-правові – закріплені в комплексі глобальних і регіональних конвенцій і забезпечують діяльність цілого ряду міждержавних об’єднань і органів:

а). універсальні – здійснюються в рамках діяльності ООН і всіх її спеціалізованих установ;

б). регіональні – здійснюються в рамках американської, європейської та африканської системи.

2. внутрішньодержавні гарантії – всі способи забезпечення і захисту реалізації прав і свобод, що визначаються окремою державою:

а). судові;

б) несудові.

Групи внутрішньодержавних гарантій:

1. за обсягом:

а). загальні – для групи прав і свобод;

б). спеціальні – для окремого права і свободи;

2. за сферами суспільних відносин:

а). економічні (матеріальні) – фінансування виборчого процесу;

б). політичні – визначають атрибут державного політичного режиму;

в). організаційні – наявність правил, які обмежують свавілля державних органів і посадових осіб (принцип розподілу влад);

3. за джерелами закріплення та юридичною силою:

а). конституційні (основні) – саме закріплюють права і свободи в К., встановлюють найважливіші принципи, встановлюють вказівки про відповідальність за порушення прав і свобод:

- інституціональні конституційні гарантії:

• судові – регулюються діяльність судів тільки законом, незалежність суду, змагальність судового процесу тощо;

• процесуальні:

  • гарантії, що адресовані всім потенційним і дійсним учасникам процесу);

  • гарантії для обвинувачуваних осіб (презумпція не винуватості, право на суд присяжних, неприпустимість застосування негуманних жорстоких покарань);

  • гарантії для свідків (неможливість свідчити проти себе, проти родичів, сім’ї).

    • матеріальні конституційні гарантії.