32. Конституційні закони, як джерела кпзк.

Конституційні закони :1.закони, які вносять поправки і доповнення до конституцій. Звичайно вони, будучи прийнятими, інтегруються з конституційним текстом, інколи існують формально поза рамками цього тексту, виступаючи в ролі доповнення (США). Однак завжди поправки до конституції і сама конституція розглядаються як змістовне ціле. За своєю юридичною силою поправки не відрізняються від основного закону; 2.складові закони конституцій деяких країн, які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність актів (конституції Швеції, Фінляндії); 3.у окремих країнах конституційний закон виступає як не закон, що замінює основний закон, а як інший конституційний закон. Ці закони не є частиною основного закону, а пов’язані з ним лише за змістом. Ці конституційні закони звичайно приймаються в тому самому порядку, що й поправки до конституцій, обов’язково кваліфікованою більшістю складу парламенту.

Дещо по іншому визначається поняття конституційних законів у деяких країнах , основні закони яких були прийняті на початку 90-х років. У Литві для прийняття конституційних законів потрібна абсолютна більшість голосів, а для їх зміни – кваліфікована більшість у 3/5 складу парламенту. Перелік конституційних законів встановлюється парламентом за рішенням, прийнятим відповідно кваліфікованою більшістю.

33.Парламентські комітети і комісії в зк та їх повноваження.

Найголовнішим елементом внутрішньої стр-ри парламентів є комісії (комітети). Їх роль: попередня підготовка питань, які потім мають розглдати на сесійних засіданнях. Фактично комісії самі вирішують насамперед багато з цих питань, а палати і парламенти в цілому не рідко майже автоматично затверджують їхні пропозиції. При цьому вважається, що діяльність комісій дає змогу швидше, ніж у самих палатах, і на вищому професійному рівні вирішувати парламентські справи.

Постійні комісії. В англомовних та деяких інших країнах вони називаються постійними комітетами. У двопалатних парламентах постійні комісії утворюються в кожній палаті. Постійні комісії звичайно працюють протягом сесії парламенту, але в цілому ряді країн вони утворюються на весь строк скликання парламенту. Головна функція цих комісій – детальний розгляд законопроектів. Ця діяльність становить зміст окремої стадії законодавчого процесу. До функцій постійних комісій також віднесено обговорення інших питань порядку денного парламенту. В багатьох країнах утворюються постійні комісії, діяльність яких пов’язана з роботою самого представницького органу: з питань процедури і регламенту, депутатської етики тощо. Нерідко ці комісії здійснюють функції зв’язку з міністерствами і контролю за діяльністю органів ВВ. Постійні комісії мають звичайно спеціалізований характер, а предметна компетенція їх в цілому відповідає загальній структурі уряду. Кількість постійних комісії у парламентах помітно різниться: від 6 в кожній палаті парламенту Франції до 24 у бундестазі ФРН. Різним є і кількісний склад постійних комісій.

Крім постійних комісій, в парламентах створюються спеціальні, слідчі та деякі інші комісії (комітети). Вони здебільшого діють на тимчасовій основі, тобто до вирішення поставленого завдання.

Спеціальні комісії (комітети) можуть мати найрізноманітнішу предметну компетенцію. В нижній палаті парламенту Канади спеціальні комітети створюються для розгляду якогось окремого питання або для підготовки конкретного законопроекту. У Швейцарії, Японії та ряді інших країн спеціальні комісії створюють для вирішення питань, які не входять до компетенції жодної з постійних комісій. В інших країнах предметом розгляду в спеціальних комісіях буває розробка проектів конституційних реформ, офіційних програм і планів тощо. Спеціальні комісії функціонують на тимчасовій основі і припиняють свою діяльність після завершення роботи та підготовки відповідної доповіді.

Створення слідчих комісій або комітетів з розслідування передбачено практично в усіх країнах. Вони займаються питаннями державно-політичного життя, які мають певний суспільний резонанс: від розслідування зловживань окремих парламентаріїв та урядовців до масштабних політичних скандалів. Їм звичайно надано широкі повноваження: викликати свідків та експертів, вести протокол, фіксувати докази тощо. Нерідко припускається створення слідчих комісій на вимогу певної кількості членів парламенту, які становлять меншість. Тим самим опозиції надано додаткову можливість у її парламентарній діяльності.

У двопалатних парламентах створюються об’єднані, спільні комісії (комітети) на паритетних, рівних засадах представництва обох палат. Одним з різновидів об’єднаних комісій є узгоджувальні комісії. Їх створюють на паритетних, рівних засадах для розв’язання розбіжностей між палатами в процесі прийняття конкретного законопроекту. До складу узгоджувальної комісії входять члени тих постійних комісій, в яких розглядався законопроект під час його проходження в палатах. Такі комісії діють до вирішення справи і мають тимчасовий хар-р.

Інші об’єднані за своїм хар-ром комісії звичайно також є тимчасовими утвореннями. В деяких парламентах з рівноправними палатами функціонують постійні об’єднані комісії (США, Швейцарія) . компетенція об’єднаних комісій різна. Нерідко вони займаються адміністративними питаннями, зокрема, управлінням парламентськими службами. Іноді також формуються об’єднані слідчі комісії (Італія).

До складу парламентських комісій і насамперед постійних і спеціальних комісій звичайно депутати мають право бути членами двох або навіть кількох комісій. Виняток становлять представницькі органи Норвегії, Франції, Швеції та деяких інших країн, де подібне суміщення не припускається.

Для керівництва своєю роботою самі комісії або палати обирають голів комісії. Нерідко для цього навіть створюється колегіальний орган – бюро комісії.

При формуванні всього складу постійних, спеціальних та слідчих комісій також застосовуються різні способи. У більшості країн членів комісії призначає голова палати з урахуванням пропозиції парламентських фракцій. У Норвегії, Фінляндії, а також Великобританії та в більшості інших англомовних країн склад комісії (комітетів) визначає спеціальна відбіркова комісія палати. Порядок її формування у різних країнах має свої особливості.

В розвинутих країнах склад постійних, спеціальних і слідчих комісій палат визначається з огляду на співвідношення партійно-політичних сил у парламенті.