9.Особливості архітектури Середнього та Нового царства. Храм цариці Хатшипсут, скльні храми. Храмові комплекси в Карнаку та Луксорі.

Середнє царство ( 2100- 1700 р. до н.е.). Розпад централізованої держави й посилення влади правителів номів (областей). Основна роль в храмових комплексах переходить до заупокійного храму. Поховання проводили в печерах, а пізніше в скелях. В цей період створено симбіоз в будівництві храмів. Силуетом вони нагадували піраміду, але за конструкцією нагадували храми. Верхній ярус менший від нижнього. Обидва мають стоїчно - балочну конструкцію, вершина невеличка піраміда. Камера фараона знаходиться в глибині скелі. Храми орієнтувались входом на схід. З’явилася дорога сходження.

Храм цариці Хатшепсут в Дейр-ель-Бахрі. Храм був побудований за всіма правилами. Входом на його територію служив величезний пілон, вузький прохід, збудований у вигляді усіченої піраміди, від якого йшов 37 метровий шлях до храму. Цю дорогу з двох сторін охороняли сфінкси. Зрошуваний простір перед храмом прикрашав сад з дивовижних дерев і чагарників, тут же були розбиті два священних озера.Три величезних тераси самого храму, одна над іншою, були з’єднані сходами-пандусами. Стіни храму прикрасили численними рельєфами, які відповідали світовідчуттям древніх єгиптян. Тут є і стіни, що зображують доставку обелісків в споруджуваний за розпорядженням Хатшепсут храмовий комплекс Амона в Карнаці, і рельєфи, що зображують історію божественного народження цариці, що втілюють легенду про те, що справжнім її батьком був бог Амон.Сама верхня тераса була призначена для головних ритуалів. Саме тут був вирубаний вхід в святилище Хатшепсут, що знаходилося в скелі. Колись тут, перед чотиригранними колонами, стояли монументальні статуї самої цариці, які було видно з кораблів, які пропливали по Нілу. У головному залі колись також стояло монументальне зображення Хатшепсут, від якого тепер збереглися лише уламки, підлоги були облицьовані золотими і срібними плитами. Автором був Сененмут.

Нове царство ( 1584 – 1071 р. до н.е.) – період в котрому ведеться будівництво заупокійних комплексів за прикладом гробниці Ментухотепа І. На території храму на протязі царства велося будівництво храмів і ця територія отримала назву Долина царів. До найвизначніших храмових комплексів належать комплекси Луксори і Карнаку. В основному збудовані для поклоніння богам. Храм Луксорів являє собою комплекс із 5 храмів: спочатку молільня Тутмоса І (20 х 20м), за ним храм Аменхотепа ІІІ (100 х 40 м), між храмами був прохід, який з’єднував комплекс в єдину споруду (довжина 52 м), що мала сім пар колон. Галерея закінчувалась храмом Рамзеса ІІ. За ним розташований двір Аменхотепа ІІІ і закінчувався комплекс храмом і галерею, де розташов. священна ладья (4 пари колон на високих опорах і підвищення зі статуєю бога).

Карнак розташований навпроти Луксора на півночі від Фів. В карнаку будівництво велося більше 2000 років. Центральним храмом є храм Амона. Цей храм розділений колонами на 3 частини (нефи). Висота середнього нефу23м. Це галерея із колон, перекрита кам’яними плитами. Бічні нефи нижчі за сер. нефи на 10м. За рахунок цього між колонами і плитами сер. нефу утворюються віконні прорізи. (134 колони діаметром в 2м). Довжина храму 102 м, ширина 53 м.

10 – 11 – 12 Антична архітектура Егейського світу (ІІІ тис. до н.е. – ХІІ ст.. до н. е.)Кріто – мікенська архітектура. Особливості будівельного мистецтва егейських народів. Кносський палацовий комплекс.

Егейська архітектура ділиться на такі періоди:- 4-3 тис до н.е - Троянський період-17-14 -Крітський

-14-11 тис до н.е Мікенський

Перший період отримав свою назву від назви міста Трої. Забудова хаосна. Немає схеми. Будували із каменю, дерева, глинобитні будівлі. Не було храмів. Забудова одно-, двоповерхова. По периметру хаосно побудовані житлові будинки. Основним типом споруд є мегарон. Це тип найдавнішого грецького житла, який склався ще за доби егейської культури. Мегарон представляє собою прямокутну будівлю з портиком. Всередині зали облаштовувалось вогнище. Стіни мегарона складали з серцевих (необпалених) цегли, а зовні встановлювали дерев'яні стовпи, що підтримують винос покрівлі, щоб відводити від стін потоки дощової води. Перед мегароном розташовувався портик, з'єднаний з житлом виступами поздовжніх стін - антами, які утворювали продомоса (переднє, прохідне приміщення, пізніше, у римлян, - вестибуло). На о. Крит, в Мікенах і Тірінфі великі мегарон ділили уздовж на три частини рядами внутрішніх опорних стовпів. Між антами і портиком також ставили колони. Навколо мегарона розташовувалися малі житлові споруди. Перекриття мегарона, як припускають фахівці, було не двосхилим, а плоским. Вогнище, ймовірно, служив культовим цілям. Поруч знаходився трон володаря, підлога була барвисто інкрустований. Такий мегарон являє собою перехідну форму від палацу до храму. Зростає кількість міст. Найбільші міста: Кносс, Феста, Марія, Агія- Тріада. Будували за троянським методом. Ці міста мали нерегулярні палнування. На одних і тих самих місцях будували по декілька раз. Дахи були скатні. Для них використовували дерево і солому. В центрі міста розташовувався палац Правителя. Найбільший був Кносський . Його побудував цар Мінос. Являв собою єдиний блок утворений з прибудов різного призначення. В цілому Кносський палац займає площу 10 тис м кв. , розділений на житлову і адміністративно – складську зони. має 4 поверхи, два з яких заглиблені в скелю. Стіни на той час тинькували пісчано – глиняними розчинами з добавокю барвників. Розпис робили в усіх спорудах. Використовували охру. Виконувалась різьба по каменю. Деревяні не високі опори. Вибирали мармур для колон. Колони мали завужену до низу форму. Вони вкладались на окремий камінь (базу). Крім балок перекриття влаштовували балки на базу, діагональні елементи стругані з дерева. Згодом столиця була перенесена в м. Мікени. Залишається мегафон. Розпочинається будування нових комплексів – акрополів. Житла правителів. Будувались акрополі на свящ. горі. Гора вирівнювалась. Обнесенні високими стінами. Мали сходи і парадні входи. Вільне планування. Основні композиційні вісі були не великі, візуально орієнтовані направляючи на комплекс. Зодчі враховували рельєф і пейзаж. Тірінфський акрополь. Знаходився в м. Тиринф. Був обнесений потужними кам’яними стінами, викладеними ніклонічною кладкою, місцями стіни сягали 10 м. завтовшки. Із тірінфської фортеці вів підземний хід до джерела. у 12 столітті під час пожежі Тірінфський акрополь був спустошений і зруйнований. Кносський палац. Винайдене місто-палац являє собою величезну багаторівневу будівлю, в якій поєднувалися помешкання для житла, святилища, господарські комори, таємні сховища та центральна площа для загальних зборів. За півкілометра від основного палацу знаходився т.з. «Палац принца», будинок значно меншого розміру. В підвалах Кноссу зберігались досить великі запаси їжі та води, мабуть на випадок посухи, стихії, або можливої війни. Під величезними амфорами для круп та олії було знайдено схованки, в яких зберігалось дорогоцінне каміння. Як з'ясувалось пізніше, воно було привезене з Єгипту, з яким у мінойців були розвинуті торгівельні стосунки. Загальна концепція міста-палацу була спрямована на максимально ефективне використання природного освітлення. Зовнішні стіни палацу, на відміну від сьогоднішнього уявлення про стіни, в яких мають бути вікна, являли собою відкриті колонади. Таким чином, сонячне світло проникало у внутрішні приміщення палацу незалежно від часу доби. Всередині палацу було передбачено «шахти», які пронизували всі поверхи, та призначались для освітлення та вентиляції. З їх допомогою в середині палацового комплексу створювались освітлені та затінені області, що поступово змінювали одна іншу протягом доби, забезпечуючи природну конвекцію повітря. Найбільш вражаючим дивом в Кноссі є водопровід. Мінойці створили досить розвинену систему керування водою в палаці. Вода постачалась з гірського джерела за 12 км від палацу по глиняних трубах конічної форми, що вставлялись одна в іншу — суттєві фрагменти цього водогону збереглися до наших часів. В самому палаці були створені резервуари з прісною водою. Вважається, що Кносс є першим в історії людства містом, де використовувались водяні туалети з каналізацією. Фрагменти «ватерклозетів» та каналів для відводу фекальних вод також добре збереглися. Палац принца з'єднувався з основною будівлею штучно створеним мощеним шляхом, що був прокладений в середині «коридору» з кам'яними стінами. Шлях зберігся до нашого часу майже неушкодженим. Покриття дороги, окрім зовнішнього кам'яного настилу, також має декілька глибинних шарів. Таким чином, мінойці винайшли технологію будування довговічних шляхів за багато сторіч до римлян. Сучасні мешканці Криту називають шлях до Палацу принца «першою мощеною дорогою в Європі».

Питання № 13 – 14.

Архітектура Древньої Греції. Періоди розвитку. Сім чудес світу.

Громадські та культові споруди. Типи давногрец. храмів. Афінський акрополь.

Архітектура древньої Греції ділиться на такі періоди:

• гомерівський (к. 13 – 12 ст. до н.е.)

• архаїчний (7 – 6 ст. до н.е.)

• класичний (5 – 4 ст. до н.е.)

• елліністичний (к. 4 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.) – імперія Македонського.

Гомерівський дійшов до нас в літописах. Продовжував крито – мікенські традиції. Основний тип споруд – це мегарон із цегли серцю, або каменю пісковика. Стіна протилежно до входу – півкругла. Дахи двосхилі і плоскі. Каркас будинку тільки в рамах.

В архаїчний період закладено будівництво храмів. Створювались великі поселення – поліси. Формування канонів в будівництві. Рабовласницький устрій. Рабовласницька демократія. Будуються також громадські споруди - алестри, симпоси. Центром міста є площа агора. Прямокутна, започаткована в крито – мікенську

культуру.

Грецькі храми будувались на штучних підвищеннях – стиловатах. До храмів вели сходи.

Гіподамова система. квартали (100 х 40 м) – ділились на 2 ч. дорогою, по центру. Сам квартал ділився на 5 однакових ділянок, які забудовувались по периметру. Кожен дім мав внутрішній двір. Для житлових буд. використовували камінь для фундаменту, для стін цеглу сирцю. Робились деревяні опори і перекривались черепицею. Стіни білили. Міста забудовували громадськими будівлями: гімназіями, палестри, бібліотеки, пінакотеки. В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх. Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало. Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило, прикрашалися скульптурами. Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери ("ордер” – у перекладі з грецького "порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з'явився у часи еллінізму. Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Він був споруджений у другій половині V ст. до н.е., у період найбільшої могутності Афін. Скеля Акрополя, яка на 150 м височить над рівнем моря, здавна була фортецею, а потім місцем розташування головних культових споруд. Однак під час персидського нападу древні храми зазнали руйнування. Після перемоги Перікл став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла – видатний скульптор Фідій. Характерна риса цього комплексу – надзвичайна гармонійність, яка пояснюється єдністю задуму і швидкістю будівництва (близько 40 років). Парадний вхід до Акрополя – Пропілеї – зведено архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі було побудовано невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) – символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат задумали і спроектували будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як найвеличніша споруда комплексу, проте своїми розмірами не "тисне” на інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія. Ерехтейон – храм, присвячений Посейдону, який за міфом сперечався з Афіною за право протегувати місту. Найвідоміший у цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат–каріатид. сім чудес світу. Єгипетська піраміда - найдавніше з семи чудес світу. До цього ж це єдине чудо, яке збереглося до наших днів. Велика піраміда була самою високою спорудою в світі - 147 м, утримуючи цей рекорд майже 4 000 років. Її збудували як гробницю Хуфу, відомого грекам, як фараон Хеопс. Вона стоїть на давньому цвинтарі в Гізі, на протилежному від Каїра - столиці сучасного Єгипту, березі р. Ніл. На будівництві працювало 100 000 чоловік. Піраміду будували 20 років і завершили в 2 580 році до е. н. Вона створена з 2 млн кам'яних блоків, вага кожного з 2,5 т. Коли основна споруда була завершена, вона нагадувала ряд східців, які потім закрили блоками з білого вапняку з відшліфованою блискучою поверхнею. Блоки були настільки відшліфовані, що між ними неможливо було просунути навіть лезо ножа. Сторона основи Великої піраміди досягає 230 м. Вона займає більшу площу, ніж дев'ять футбольних полів. Пізніше в Гізі було збудовано ще дві піраміди для сина і онука Хуфу, а також менший піраміди для їх цариць. Загальна вага блоків, які пішли на будівництво піраміди Хеопса складала 5,7 млн тон. За підрахунками французького імператора Наполеона Бонапарта блоків з трьох пірамід в Гізе вистачило б, щоб збудувати стіну висотою 3 м і товщиною 30 см навколо кордонів Франції.

Висячі сади Семіраміди. Висячі сади були збудовані близько 600 років до н. е. по наказу повелителя Вавилона Навуходоносора ІІ. Місто Вавилон лежало на берегах ріки Євфрат, на південь від сучасного м. Багдада, столиці Іраку. Їх збудували для дружини царя Амітіди, яка сумувала за гірськими лісами своєї батьківщини Мідії. Спочатку будівельники звели потужні склепіння, які спираються на кам'яні стовпи. Зверху на них насипали родючу землю і висадили дерева, кущі та квіти. Навуходоносор наказав звезти рослини з усього світу. Сади буди збудовані у вигляді терас, сама верхня з яких піднімалась над землею на 40 метрів. Успіх садівників залежав від гарної системи поливу, для якого використовували воду з Євфрату. Воду піднімали на верхню терасу за допомогою ряду відер, які кріпилися до колеса,  колесо обертали раби. Потім вода збігала водоспадом і струмками, що давало змогу землі завжди залишатися вологою. Сади були зруйновані в результаті повені Євфрату. Греки назвали цей сад «Висячими садами Семіраміди», пов'язавши їх з іменем відомої ассірійської цариці.

Храм Артеміди в Ефесі. У 560 році до н. е. в ефесі починає будувати храм. Крез вирішив збудувати храм на честь богині місяця, покровительки тварин і молодих дівчат. Греки звали її Артеміда, а римляни - Діана. Храм був збудований з вапняку і мармуру, який видобували в горах конструкція храму складається близько з 120 мармурових колон. Гігантські колони у висоту сягали 20 метрів. Їх складали з окремих частин, які з'єднували між собою металевими штирями. Платформа, на якій стояв храм, досягала 131 метр в довжину і 79 метрів в ширину. Художники прикрасили храм скульптурами і орнаментом. Двосхилий дах був зроблений з мармурових плит. По кутках даху були розміщені чотири мармурових бика гігантських розмірів. У центрі головної зали стояла статуя Артеміди висотою 15 м. Основа статуї була дерев'яна, а зверху вона була прикрашена золотими прикрасами і дорогоцінностями. Через 200 років в 356 році до н. е. храм був спалений. Підпалив його чоловік на ім'я Герострат, який просто хотів прославитися. Його спалили в той самий день, коли народився Олександр Великий, 21 червня 356 року до н. е. Храм будувалися на болотистій місцевості, вважали, що тут менші поштовхи землетрусу, які були часті в Малій Азії. Коли встановили колони, на них потрібно було покласти балки, щоб не пошкодити капітель, колони на колони клали тільки з піском, а зверху опускали балки.

Статуя Зевса. знаходиться в Греції.величну споруду будували з 466 по 456 рр. до н. е. Храм був створений з кам'яних блоків і оточений масивними колонами. Для створення статуї Зевса був запрошений видатний афінський скульптор Фідій. Спочатку він збудував дерев'яний каркас, який служив богу кістяком, після цього каркас покрили пластинами з слонової кістки, які заміняли богу шкіру, та золотими пластинами, які заміняли одяг. Зевс сидів на троні, який був інкрустований чорним деревом і дорогоцінним камінням. Завершена статуя досягла 13 м в висоту і майже торкалась стелі. Складалося враження, що якби бог встав, то головою зніс би дах. Вдовж стін збудували площадки для глядачів, щоб люди піднявшись на них, могли побачити обличчя бога. Після завершення в 435 році до н. е. статуя на протязі 800 років залишалася одним з найвеличніших чудес світу.

Мавзолей в Галікарнасі. Мавсон мріяв збудувати гробницю для себе і своєї дружини. Це повинна була бути унікальна гробниця. Мавсон помер до закінчення будівництва гробниці, але його дружина продовжувала керувати будівництвом до повного завершення в 350 році до н. е. Вона була названа Мавзолеєм у честь царя. Попіл царської сім'ї зберігався в золотих урнах усипальниці гробниці. Ряд кам'яних левів сторожував це приміщення. Над масивною кам'яною основою піднімалася споруда, яка нагадувала грецький храм, оточений колонами і статуями. На вершині споруди знаходилася східчаста піраміда. На висоті 43 метрів над землею було розташоване скульптурне зображення колісниці, запряженої кіньми. На ній стояли статуї царя і цариці. Через вісімнадцять століть землетрус зруйнував Мавзолей. На початку ХІХ століття археологи знайшли цоколь Мавзолею, а також статуї, рельєфи. Мавзолей вражав своєю архітектурною ідеєю: в грецькій архітектурі в ньому поєднувались всі три видатних стилі - дорійський (іонічний), коринфський і іонічний.

Родоський Колос. Колосом називають гігантську статую, яка стояла в портовому місті на Родосі -острові Егейського моря, біля берегів сучасної Турції. У давнину жителі острова були незалежними торговцями. Вони намагалися не втручатися в чужі війни, але на них неодноразово нападали. У кінці IV ст. до н. е., святкуючи перемогу над греками, народ Родосу вирішив збудувати статую богу сонця Геліосу, якому завдячували за захист. Точно не відомо, який вигляд мала статуя і де вона стояла. Але створював скульптор Харет 12 років. Бронзова оболонка кріпилася до залізного карнизу. Статую будували знизу, поступово з'єднуючи частини. Її обмощували піском і глиною, засипаючи закінчені частини статуї. Будівництво було завершене в 280 р. до н. е. Багато століть над входом в родоську гавань, як показано на малюнку. Але це неможливо. Ширина гавані була близько 400 метрів. Є припущення, що вона стояла в центрі міста і дивилася в море. Приблизно через 50 років після завершення будівництва Колос упав. Під час землетрусу він переломився на рівні колін. Такою статуя пролежала близько 900 років.

Фароський маяк У ІІІ ст. до н. е. на маленькому острові Фарос в Середземному морі, біля берегів Олександрії був збудований маяк, щоб кораблі могли успішно обминути рифи на шляху в Олександрійську бухту. Це був перший у світі маяк, і простояв він 1 500 років. На будівництво маяка пішло 20 років, воно було завершене в 280 році до н. е. під час правління Птоломея ІІ, царя Єгипту. Фароський маяк складався з трьох мармурових башт, які стояли на масивних кам'яних блоках. Перша башта була прямокутна, в ній були кімнати, де жили робітники і солдати. Над нею розташувалася менша восьмикутна башта. Верхня башта формою нагадувала циліндр, в якому горів вогонь, який допомагав кораблям успішно досягти бухти. На вершині башти стояла статуя Зевса Спасителя. Загальна висота маяка 117 метрів. Щоб підтримувати полум'я, потрібно було багато палива. За полум'ям стояли бронзові пластини, які направляли світло в море. З кораблів його було видно на відстані 50 км. У ХІІ ст. н. е. Олександрійська бухта була замулена, кораблі не могли нею користуватися. У XIV ст. маяк був зруйнований землетрусом.