52 Післявоєнна арх. В срср,Типове проектування

План розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр.. крім відновлення промисловості, міст і сіл передбачав грандіозні роботи по обводнення посушливих районів, намічав такі великі будівельні заходи, як спорудження Волго-Донського та Північно-Кримського каналів, найбільших електростанцій на Волзі; ця лінія розвитку була продовжена в наступному п'ятирічному плані на 1951-1955 гг., де передбачалося будівництво Ангарського каскаду, гідростанцій на р.. Обі. Нове енергетичне і промислове будівництво тягло за собою реконструкцію міст, масове будівництво житлових та громадських будівель. Великі заходи, спрямовані на відновлення, реконструкцію, а потім і подальший розвиток населених місць, проводилися в сільській місцевості. Особливо широко розгорнулося проектування сіл в 50-і роки в зв'язку з освоєнням цілинних і перелогових земель, укрупненням колгоспів і радгоспів, а також у зв'язку з перенесенням багатьох населених пунктів з місць затоплення після зведення гігантських гідроелектростанцій.

Відновлення зруйнованих війною міст - героїчна сторінка радянської архітектури. Ще під час війни, в 1943-1944 рр.. почалася робота зі складання генеральних планів зруйнованих міст. При Академії архітектури СРСР під керівництвом провідних архітекторів (К. Алабян, В. Веснин, М. Гінзбург, Г. Гольц, Л. Руднєв, В. Семенов та ін) були створені архітектурні майстерні. З утворенням Держкомітету у справах архітектури подібні ж майстерні були створені при Комітеті. До керівництва цих майстерень були залучені провідні архітектори В. Гельфрейх, А. Щусєв та ін У той же час великі роботи з планування і забудову міст були розгорнуті в Гипрогор, Міськбудпроект та їх філіях, в Діпромісто та інших проектних організаціях Україні, Грузії, Вірменії , Білорусії, Азербайджану і в республіках Середньої Азії.

У листопаді 1945 р. РНК СРСР прийняв постанову про невідкладні заходи з відновлення 15 найстаріших російських міст. В 1945-1950 рр.. тільки по РРФСР розроблялися генеральні плани 250 міст, у тому числі тих, де у зв'язку з розширенням промислового виробництва і зростанням населення потрібні реконструктивні заходи і розширення міських територій

Над генеральними планами та проектами забудови центрів відновлюваних міст працювали з колективами колег кращі сили радянської архітектури: К. Алабян (Сталінград), Н. Баранов (Ленінград, Псков), А. Буров (Ялта), А. Власов (Київ), Б. Иофан (Новоросійськ), В. Гельфрейх (Орел), Г. Гольц (Смоленськ), Н. Коллі (Калінін), І. Миколаїв (Великі Луки), Г. Бархін і Л. Поляков (Севастополь), Л. Руднєв (Воронеж ), М. Вітрильників (Брянськ), В. Семенов (Ростов-на-Дону), І. Соболєв (Краснодар), А. Щусєв (Новгород). У першій половині 50-х років відбудова міст і сіл нашої країни в основному було закінчено. Особливо складним було відновлення Сталінграда, битва за який стала переломним моментом в ході Великої Вітчизняної війни. Місто лежало в руїнах, не залишилося жодної цілої будівлі.. Розроблена під керівництвом К. Алабяна (В. Симбирцева, Н. Поляковим, Д. Соболєвим, А. Пожарським, В. Бутягін) в 1945 р. схема генерального плану міста була схвалена РНК РРФСР. Повстав з руїн і інше місто-герой - Севастополь. Г. Бархін заклав в основу його генерального плану ідею розкриття центральної частини до моря і створення виразних ансамблів, що увічнюють героїчну оборону міста

Розроблений під керівництвом А. Щусєва генеральний план Новгорода передбачав поєднання нової забудови з унікальними пам'ятками старовини

Прикладом корінного перетворення міста є відновлення столиці УРСР Мінська. Ще в 1944-1945 рр.. спеціальна комісія архітекторів у складі Н. Коллі, І. Лангбарда, А. Мордвинова, В. Бабурова, Б. Рубаненко, В. Семенова та А. Щусєва розробила «ескіз-ідею» планування Мінська. Був проведений також ряд великих конкурсів на проекти центрального ансамблю Мінська-головної композиційної осі міста проспекту Леніна з об'єднуються їм площами.

Генеральний план Мінська був розроблений білоруськими проектувальниками (М. Трахтенберг, М. Андросов, К. Іванов, Р. Образцова, В. Толмачов) в 1946р., А в 1948р. затверджений.

Внаслідок вкрай гострої потреби в житлі в початковий період (1946-1948 рр..) В Мінську будувалися малоповерхові будинки, для цього були виділені спеціальні території, головним чином поблизу нових промислових районів. Але вже з 1949 р. нове будівництво здійснювалося будинками в п'ять - вісім поверхів. По ідеї генерального плану проспект Леніна, котрий поєднує ряд просторових ансамблів: площа Леніна, центральну площу, парк 30-річчя БРСР і Круглу площу, був запроектований як своєрідний просторово протяжний центр міста. Поперечні вулиці добре пов'язують ансамбль центру з іншими районами. Корінний реконструкції піддавалася предвокзальная площа, її виразна композиція також мала на меті пов'язати в'їзд в місто з простором проспекту Леніна (Б. Рубаненко, Л. Голубовський і С. Корабельников).

Хрещатика. У ньому взяли участь К. Алабян, А. Власов, В. Гельфрейх, Г. Гольц, М. вітрильників, Є. Левінсон, І. Фомін, А. Тацій, Н. Іващенко та ін При всій різноманітності рішень в представлених проектах ясно виявилося прагнення зберегти історично сформовані композиційні вузли, використовувати специфічні особливості рельєфу місцевості.

містобудування післявоєнних років концепція щільно обстроенний парадної вулиці-коридору. Широка, вирішена в декількох рівнях нова магістраль, яка виконує своєрідну роль столичного форуму, об'єднує просторово розвинуту систему площ з багатоплановим розкриттям живописного рельєфу з боку Липок і організацією зорової зв'язку з ансамблем Софійського собору та іншими елементами історичної і нової міської забудови. Реконструкція Хрещатика, незважаючи на декоративну перевантаженість окремих будівель, відноситься по об'ємно-просторової композиції до числа безперечних удач післявоєнного містобудування.

У повоєнні роки розгорнулося будівництво Ленінградського метрополітену. 1955 р. вступила в дію перша траса довжиною в 10 км, що проходить по одному з найбільш напружених напрямків північний схід - південний захід і зв'язує промисловий Кіровський район з центром. З 1944 р. відновилася тимчасово призупинена війною робота з реконструкції і розвитку Москви.

Продовжувалося і розширення системи Московського метрополітену, яке, по суті справи, не переривалося навіть в роки війни. В 1943-1944 рр.. була введена в лад третя черга Московського метро, ​​що продовжила Арбатсько-Покровській радіус від Курського вокзалу до Ізмайлова. Нові станції, образно розвиваючі тему перемоги, істотно відрізнялися від довоєнних більш широким використанням скульптури і монументального живопису і мозаїки. Ще більшою мірою тенденції синтезу архітектури та образотворчого мистецтва проявилися в післявоєнних станціях 50-х років, розташованих на трасах Великого кільця і ​​Арбатского радіусу.

У 1949 р. було прийнято рішення про розробку нового генерального плану Москви, що розвиває з урахуванням нових умов основні соціальні та містобудівні принципи генерального плану 1935 р., більшість завдань якого до цього часу виявилися виконаними. У 1951 р. генеральний план, скоригований під керівництвом Д. Чечуліна, був затверджений в якості документа, що визначає розвиток столиці на найближчі десять років.