7.Культант.Міст

Робота Гаразд, громадяни сачкували. А чим у містах-державах Північного Причорномор'я займалися наймані робітники, серед яких було чимало праслов'ян? Насамперед будівництвом. Однак професія ця почесною не була. Незважаючи на снобізм городян стосовно сільського населення, найбільш натуральними в Стародавній Греції вважалися різновиди діяльності, наближені до природи: землеробство, розведення квітів, риболовля. А от ремісники, труд яких, звичайно, важливий і необхідний, повагою не користувалися. Тим паче крамарі – на них взагалі дивилися, як на аферистів. Не даремно ж вони моляться богові шахраїв – Плутосу.  Проте, як би не цуралися греки Північного Причорномор'я роботи, працювати вони вміли. Їхні архітектори, художники, гончарі, ювеліри були доволі непоганими майстрами своєї справи й зробили вагомий внесок у розвиток як античного суспільства, так і навколишніх народів. Культура агальний культурний рівень жителів Ольвії, Херсонеса, Тіри й особливо багатого Пантікапею був високим і сприяв бурхливому розвитку місцевої архітектури, скульптури, живопису, керамічному й ювелірному промислам. Завдяки тісним зв'язкам з Афінами на береги Понту Евксинського зі столиці охоче приїжджали кращі керамісти, ювеліри, архітектори, скульптори. Вагомого значення в грецьких полісах Північного Причорномор'я надавали будівництву храмів. За своїми розмірами й оздобленням вони, звичайно, поступалися величним спорудам Афін, проте вирізнялися своєрідним декором, оригінальною формою й стилем. Основні кольори, які причорноморські греки використовували для розфарбування своїх споруд, – синьо-жовтий і червоний. Підлоги храмів і будинків багатих городян зазвичай прикрашали мозаїкою. Під час розкопок міст Північного Причорномор'я знайдено багато різноманітних скульптур. Мармурові, вапняні й бронзові статуї богів, героїв, знатних громадян у ті часи були окрасою площ, перехресть і некрополів. До місцевої художньої богеми належало чимало талановитих скульпторів. Хоча вони й поступалися в техніці кращим афінським майстрам, однак володіли своїм, властивим саме цьому регіону стилем: богів і людей зображали чіткіше, реалістичніше, менш аскетично, хоча й дещо недбало. Особливе захоплення викликають північнопричорноморські ювеліри. Те, що зазвичай називають скіфським золотом, створено не скіфами, а грецькими майстрами. Однак і тут їм вистачало оригінальності, але не вистачало старанності: найбільш значущі шедеври, такі як пектораль із кургану Товста Могила або відомий золотий гребінь із Солохи, на думку вчених, створені не місцевими, а приїжджими ювелірами, які працювали в Пантікапеї за запрошенням боспорських царів. Релігія В найближчому до степових хліборобів Ольвійському полісі були у шані такі боги: Зевс, Деметра, Діоніс, Аполлон. На їхню честь  ольвіополіти влаштовували святкування, приносили в жертву свійських тварин, котрих самі ж під час свята й з'їдали. Також були поширені культи Кібели, Афіни, Гермеса, Ахілла, Геракла, Афродіти. Деметра – богиня родючості. Теж зрозуміло, ольвійці – народ землеробський. Певно, і в їхніх сусідів, праслов'ян, однією з головних була богиня родючості, аналог Деметри – Мокша.  Діоніс – бог вина, безтурботності, веселощів, шалу, звільнення від правил і заборон. Кого ж ще могли славити авантюристи-переселенці? Але понад усе вшановували в Ольвії Аполлона. На його честь у місті звели два храми – Аполлона-Дельфінія й Аполлона-Лікаря. Навіть храм Зевса поступався їм розмірами. Геродот згадував, що Аполлона насамперед шанували й предки слов'ян – гіпербореї. Греки, як і інші народи, вірили в існування душі та в її життя після смерті. Підземне царство Аїда яскраво змальоване в багатьох легендах і міфах. Однак про Елізій, рай, відомості доволі мізерні. Важливе місце у давньогрецькій ментальності посідали божественні сили природи. Титани, Геліос, Селена, океаніди, вітри, еринії, менади, харити, силени, німфи (дріади, наяди, ореади, нереїди) – споконвічні супутники мешканців Північного Причорномор'я. Повний список подібної "живності" склав би тризначне число. Греки жартували, що вирушивши у ліс або до ріки, швидше зустрінеш там німфу, аніж людину. Стародавні греки вподобали займатися магією, чаклунством, астрологією. У своїх містеріях вони часто-густо використовували квіти. До речі, "український" жіночий вінок – атрибут чисто грецький: в грецьких письмових джерелах віночок із квітів уперше згадується в 600 р. до н. е., хоч і невідомо, хто в кого його запозичив – греки в праслов'ян чи праслов'яни у греків. наостанок. Релігія греків, єдине віросповідання такого масштабу, тотально ероцентрична. В їхніх легендах і міфах головне заняття богів, героїв та смертних – хаотичні любовні зв'язки. Головним порушником спокою, як і личить керівнику, був Зевс: його гарем містив майже увесь жіночий божественний пантеон,