25. Культ діяльність Києво-Могилянської академії

Одним з переломних моментів в історії української культури було заснування 1632 р. Києво-Могилянського колегіуму (пізнішої академії) на базі шкіл братства і лаври. Академія стала загальноукраїнським всестановим навчальним закладом. Тут на високому рівні викладалися поетика й риторика, науки філософського циклу. Деякі з академічних курсів засвідчують, що академія була не лише навчальним закладом, але й осередком розвитку науки. Професори не обмежувалися викладом концепцій, загальноприйнятих у європейській науці тієї доби, але й самостійно опрацьовували в своїх курсах проблеми логіки, психології, поетики та інших наукових дисциплін, які викладалися в академії.

Києво-Могилянська академія створювала умови для дальшого поширення мережі початкових шкіл у містах та селах України. Поступово у сферу її впливів входили всі українські землі, від Слобожанщини до Закарпаття, що сприяло культурному єднанню регіонів України. В цілому діяльність Києво-Могилянської академії започаткувала новий етап синтезу "слов’яно-грецьких" елементів з "латинськими". Церковнослов’янська мова залишалася єдино можливою в літургії і переважала в патристиці, агіографії, богословії тощо, але у нелітургійні жанри впроваджувалася, поряд з "руською", і польська мова. Мовою викладання дедалі більше ставала латина, що відповідало орієнтації на західні зразки в організації та змісті навчання. Завдяки вживанню латинської і польської мов у Києво-Могилянській академії та деяких інших школах вищого рівня ці мови перестали бути виключно атрибутом католицько-протестантської освіченості. В межах "православної Слов’янщини" з’явилася сфера "православної латини". Важливим осередком освіти і культури в Україні став Києво-Могилянський колегіум (академія), який відкрився у 1632 р. шляхом об’єднання Київської братської школи і Лаврської школи, яку заснувавП. Могила. Це був перший вищий навчальний заклад на території України, Росії і Білорусії, який поєднав візантійсько-слов’янські і європейські освітні традиції. Так, викладалися сім «вільних наук», відкривалися вищі класи - поетики, риторики, філософії і астрономії, було введено викладання теології, що було дозволено тільки вищим школам. студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Фіналом навчання було здобуття наукових ступенів – ліценціата, бакалавра, магістра і доктора наук.

53.Укр.Культ 70-80 років

В 70—80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, західного способу життя і мислення.

Незважаючи на несприятливі умови розвитку, українська культура у 80-х роках продовжує розвиватися, адже саме в цей період були створені умови пробудження української свідомості, накопичення національно-культурного потенціалу, відновлення історичного методу при аналізі питань походження українського народу, його древніх коренів. Внаслідок цього відбуваються зміни в образотворчому мистецтві (авангардистські течії і національна тематика), музиці (український рок, фестиваль "Червона рута"), кіно (звернення до історичної тематики).У 80-х роках починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які своєю діяльністю торували шлях розвитку самобутньої української культури (В. Винниченко, О. Ольжич і багато інших).У процесі відродження української культури гідну роль відіграють "шістдесятники", загартовані у протистоянні офіційній ідеології. Д. Пав-личко у своїх творах засуджує байдуже ставлення до власного народу, України, рідної мови, Л. Костенко веде діалог минулого із сучасним, заглиблюється в проблему обов'язку митця перед народом (роман у віршах "Маруся Чурай"), І. Драч розкриває непростий зв'язок науково-технічного прогресу з духовними цінностями нації ("Чорнобильська мадонна"),В. Голобородько філософськи осмислює сенс людського життя, Р. Івани-чук, використовуючи історичну тематику, розкриває правду про минуле українського народу ("Манускрипт з вулиці Руської", "Вода з каменю").Належне місце в скарбниці української культури займають твори галицьких майстрів, що характеризуються безпосереднім і щирим баченням світу, емоційною насиченістю, самобутністю. Серед них пейзажі В. Сіпера, В. Сільського, жанрові полотна В. Монастирського, Г. Смольського тощо. Виникають передумови підйому української національної культури в 90-х роках, її важливої ролі в утворенні та розвитку незалежної держави.Серед основних напрямів оновлення і перспективного розвитку української культури — проблематика буття особи, нації і держави, національні традиції та їх оновлення відповідно до вимог часу, глибокий патріотизм, культурний діалог на міжнаціональному й міждержавному рівнях, екологічна проблематика, усвідомлення належного місця українського народу, його держави та культури у всесвітньо-історичному процесі.В 50—80-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г. Жуковського, Ю. Мейтуся, Г. Таранова, В. Кирейко, Г. Майбороди, К. Данькевича, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського), балети (автори — М. Скорульський, В. Нахабін, А. Свеш-ніков, Д. Клебанов, К. Данькевич), симфонії (Б. Лятошинський, В. Борисов, А. Штогаренко, Г. Майборода, К. Домінчен, М. Колесса). У вокальному та симфонічному жанрі талановито виявили себеЛ. Ревуцький, М. Веріковсь* кий, Ф. Козицький, в хоровому — П. Гайдамака, Ф. Козицький, К. Данькевич, Б. Лятошинський, пісенному — П. Майборода, А. Филипенко, А. Кос-Анатольський, І. Шамо. Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співаки Д. Гнатюк, Б. Руденко, Т. По-номаренко, В. Тимохін, Л. Лобанова та багато інших.

В українському живопису цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника та образи природи у Н. Глущенка, І. Бокшая, С. Шишка, Т. Яблонської, А. Шовкуненка, а також історичного минулого у творах М. Дерегуса, А. Лопухова, В. Чеканюка, В. І Наталі на.

Невід'ємною частиною багатоаспектного прояву української культури зазначеного періоду, що відбивало у свідомості українця ознаки етпобуття народу, його тяжіння до пантеїстичного світогляду, була народна культура і безпосередньо народне мистецтво. Народному мистецтву як певній художній структурі властиві певні стильові ознаки: декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність, внутрішня сутність твору, що розкривається при його сприйнятті. Розвиток народного мистецтва в 50—80-х роках триває у двох основних напрямках: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Саме в цей період від оригінального злиття настінних розписів і народного лубка народився станковий народний живопис, що його репрезентували М. Примаченко, Є. Миронова. М. Буряк та ін.