8. Культ стародавніх словян.Язичнество

Слов´яни традиційно розвивали землеробство - провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Ділянки експлуатувалися до повного виснаження. їхня родючість відновлювалася шляхом довготривалого або короткочасного перелогу - залежно від потреб господарства. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у зв´язку з поліпшенням кліматичних умов і збільшенням народонаселення. Невід´ємною складовою обробітку грунтів, особливо в Поліссі, була підсічна система - засіб розчищення нових земель під посіви. Прогрес у землеробстві супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалося дерев´яним ралом, а черняхівці - плужним ралом із залізним наральником і череслом. У VIII-X ст. збільшуються їхні розміри, вдосконалюється конструкція в напрямі до перевертання підрізаного пласта, збільшується глибина оранки до 10-15 см. Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII-X ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість обробітку землі та спряло освоєнню цілини. Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних слов´ян було залізне ремесло (добування заліза та його оброблення), що одно з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх досить високий технічний рівень. Давньослов´янським металургам була відома сталь та різні способи її виплавлення. У VII-IX ст. у слов´ян з´являються спеціальні поселення металургів. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - із сірої глини за допомогою гончарного круга. Починаючи з II ст. н.е., гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів). їй була притаманна висока художня якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва.Важливе місце у виробничій діяльності слов´ян займала деревообробна справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат, з´явившись у III—IV ст., вже не зникає з виробництва. Деревооброблення досягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи.У середині І тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа. Асортимент виробів сягав сотні найрізноманітніших предметів, що вписуються в коло євразійської групи ювелірного мистецтва. У VI-VII ст. з´являються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чернь, зернь, філігрань, інкрустація, різні види позолоти. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі із золота та срібла, виконані в складних технологіях. Особлива сторінка духовної культури слов´ян - міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у слов´ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.Після прийняття християнства у слов´ян новий рік збігся з Різдвом і Святками. Люди складали колядки - пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай і долю, дівчата мріяли дізнатися ім´я свого судженого. Давні слов´янські свята дійшли й до наших днів - Коляда, Івана Купала, зустріч весни.

Язичниство. Язичництво — це загальне позначення дохристиянських полі­теїстичних (багатобожних) релігій на відміну від монотеїстичних (однобожних) — (християнство, лягоме панство). Язичництво давніх слов'ян давно привертає пильну ува­гу дослідників. Однак жодну з сучасних реконструкцій світу давньослов'янських вірувань не можна вважати остаточно до­веденою. На те існує декілька причин. Перша і, здається, най­важливіша полягає в тому, що протягом тисячоліття від прийняття християнства церква ретельно викорінювала будь-які сліди язич­ництва з життя та побуту народу. У першу чергу, це стосувалося матеріальних пам'яток тогочасної релігійної культури. Протягом століть церква виявляла та нищила все, що нагадувало про ко­лишні вірування. А, по-друге, кожне слов'янське плем'я, імовірно, сповідувало своїх богів, культ яких не поширювався на значні території. Крім того, самі племена часто утворювалися і розпада­лися, змінювали умови життя, а з ними — і релігійні вірування. Через це загальнослов'янське язичництво не стало універсаль­ною системою, а лише відображало досвід життя в конкретних природних умовах. Вкрай обмежені відомості про релігійні вірування стародавніх предків слов'ян дозволяють впевнено говорити лише про те, що вони були органічною частиною духов­ного життя всієї індоєвропейської праспільноти. Разом з іншими індоєвропейськими народами слов'яни почали шлях розвитку власних релігійних поглядів ще від найбільш примітивних їх форм, серед яких важливе місце посіли тотемізм і анімізм доби мисливського господарювання. Праслов'яни обожнювали сили природи, серед яких найважливішими були ті, що зумовлювали річний господарський цикл: уособлювали життєдайні можливості землі й забезпечували її родючість. Сонце сприймалося ними як втілення батьківського начала у світі й ототожнювалося з вогня­ним теплом, яке, імовірно, пов'язувалося з образами Даждьбога, Перуна, Ярила або Семиярила (Сімаргла). Містичний шлюб Сон­ця й Землі сприймався як дівчина Лада, Леля, Дана або Мокош, забезпечував майбутній врожай. Прихід зими пов'язувався із тимчасовим умиранням цих богів, а зимове сонцестоян­ня — з народженням нового Сонця-божича.Уявлення праслов'ян про три рівні світу — небесний простір, земну поверхню та земні надра, — про зміни, які відбуваються у світі з плином часу, призвели до ускладнення міфологічної моделі світобудови.У релігійних віруваннях стародавніх слов'ян існували дві течії: обожнення природи в різних формах та культ роду.Другу групу становив культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На кожному кроці відчувалася присутність предків «дідів», зокрема, під час народин, весілля, смерті. Поклонялися Роду і Рожениці як богам родючості і добрим духам предків, що втілювали творчі сили природи.Слов'яни мали священні гаї і поклонялися старим ясеням, ду­бам, липам, ліщині. Під деревами вони здійснювали різні жерт­воприношення: поклонялися дуплястим деревам, обвішуючи їх обрусами. У цих гаях стояли ідоли.Наші предки визнавали потойбічний світ, бо вірили, що смерть не здатна перервати людського існування. Мерців пали­ли або хоронили, з ними клали їжу, зброю. У заможних убивали коня, жінку чи невільницю. Насипали пагорби, іноді дуже висо­кі — кургани. За рік улаштовували тризну на могилі з великою пошаною. Проте розповсюдження обряду спалення мерців не могло ототожнюватись лише з воскресінням людського тіла, а сто­сувалось людської душі, що могла переходити у дерева і птахів, інколи набувати прижиттєвого вигляду. Звичай закликати помер­лих під час воскресіння природи має символічне значення, бо засвідчує віру в одухотворення світу.Язичництво мало й жорстокі звичаї. З ним пов'язані різні жертвоприношення, у тому числі й людські. Йдеться, зокрема, про ритуальні вбивства людей похилого віку. Це пояснювалося забобонною вірою в магічність цього ритуалу.