75.Війна пн.-американських колоній за незалежність та утворення сша.

Навесні 1775 р. у колоніях створи-лось досить напружене становище. У відповідь на репресивні дії англійсь-ких властей у колонії, головним містом якої був знову ж Бостон, розпочалося формування озброєних загонів, збір зброї, амуніції (військове споряджен-ня), харчів та ін. Англійський король Георг III назвав колоністів «заколот-никами». Першими почали діяти англійці. 19 квітня 1775 р. вони спробували ліквідувати військові склади коло-ністів, розташовані неподалік від Бос-тона. Колоністи виявили опір. Вибух-нув перший постріл, який «пролунав на весь світ». Він став сигналом для всіх колоній, що піднялися на визволь-ну війну.

У травні 1775 р. у Філадельфії зібрався II Континентальний конг-рес. Він став першим американським урядом. Конгрес закликав американців до активних дій і прийняв рішення про створення армії. Головнокомандувачем був призначений Джордж Вашингтон.

На початку 1776 р. американці про-читали памфлет Томаса Пейна під назвою «Здоровий розум». Автор заявив, що озброєна боротьба американців може бути успішною тільки після проголошення незалеж-ності.

Памфлет Пейна сильно вплинув на настрої депутатів Континентального конгресу, посиливши їхню рішучість. Серед них був представник від Віргінії Томас Джефферсон (1743-1826). Саме йому й дору-чив конгрес розробити проект доку-мента про відокремлення колоній і створення самостійної (суверенної) держави. Джефферсон створив доку-мент, що ввійшов в історію як Декла-рація незалежності. 4 липня 1776 р. Декларація була схвалена конгресом. Закінчився ко-лоніальний період - почалася істо-рія Сполучених Штатів Америки.

У дні, коли приймалася Декларація незалежності, Вашингтон прибув під Бостон. Тут розташувались ополченці, із загонів яких йому необхідно було створити армію. Армія формувалася з добровольців. Контракт (договір) про службу укладався на один рік. Фінансування армії залежало від урядів окремих штатів, хоча вони витрачатись не поспішали. Всю війну армія, скорочуючись чи-сельно взимку і збільшуючись влітку, страждала від голоду й холоду.

44. Конституційні реформи 1860-х в монархії Габсбургів і ставнолвення сисистеми дуалізму

У середині ХІХ ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. 21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів).

Палата Депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської.

Спільними для всієї імперії були три міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на ряд поступок (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше).

3)