5. Здійснити аналіз стану, формування та ефективності використання виробничих запасів підприємства.

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Виробничі запаси – це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємстві, вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках

Розмір виробничого запасу залежить:

ü від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

ü від періодичності виготовлення продукції підприємствами - постачальниками;

ü від періодичності запуску сировини і матеріалів в виробництво;

ü від сезонності поставок матеріалів;

ü від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

ü від розміру транзитних поставок.

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, що сприяє економічному розвитку підприємства.

Для розв’язку задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Управління запасами – це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасні поставки продукції до споживача.

Основними об’єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по поставках, що гарантують надійність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, економляться кошти на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого – зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов’язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов’язаний з планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг і інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують по схемі “максимум-мінімум”. Витрати матеріалів із запасу визначається попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпечення раціонального режиму поповнення та використання матеріальних ресурсів.

Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що являє собою середній на час планового періоду запас матеріалу в днях його середньодобового споживання, що планується на кінець планового періоду як перехідний.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами “максимум-мінімум”, “стандартних партій”, “стандартних інтервалів” тощо.

І найбільш відома система “максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається “точкою замовлення” ( ) та обчислюється за формулою:

,

де – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.