17 Інституалізація державної влади та механізм держави

Механізм держави є реальною організаційною матері­альною силою, маючи яку в своєму розпорядженні, держа­ва здійснює владу.

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а та­кож установ, підприємств, за допомогою яких виконують­ся завдання і функції держави.

Ознаки механізму держави:

1. цілісність та ієрархія. Цілісність забезпечуєтьсяєдиними принципами організації та діяльності державнихорганів і установ, єдиними цілями і завданнями. Ієрархія означає підпорядкування нижчих органів держави ви­щим;

1. первинними структурними частинами (елементами)є державні органи і установи, пов'язані між собою засада­ми субординації (підпорядкування) та координації (вза­ємозв'язку);

2. складається з людей, що спеціально займаються уп­равлінням (законотворчістю,виконанням законів, охоро­ною їх від порушень);

3. він є тією організаційною і матеріальною силою(важелем), за допомогою якої держава досягає конкретних результатів. Функції всіх ланок державного апарату забез­печуються організаційними засобами та фінансовими кош­тами, а в необхідних випадках і примусовою дією;

4. за допомогою механізму держави практично здійсню­ється влада і виконуються функції держави;

5. покликаний надійно гарантувати та охороняти

6. законні інтереси і права громадян.

Механізм сучасної держави відрізняється високим сту­пенем складності, різноманіттям складових його частин, блоків, підсистем.

18класифікація правових норм

власну ділянку «роботи».

1) за роллю в механізмі правового регулювання розріз­няють конкретні та спеціалізовані норми. Конкретні норми безпосередньо встановлюють права та обов'язки адресатів норм. Спеціалізовані норми поділяються на від­правні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми охоплюють норми-заса-ди, установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції. Завдяки ним визначаються цілі, завдан­ня, принципи, межі та методи правового регулювання, закріплюються правові категорії та поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми

Норми-засади — це правові приписи, які закріплюють засади конституційного порядку держави, основи соціаль­но-економічного, політичного та державного життя, взає­мовідносини держави і особи, форми власності тощо.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права.

Установчі норми (інакше, норми-цілі, декларативні норми) — це правові приписи, які визначають мету, завдан­ня окремих інститутів або галузей права

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять

Норми-презумпції — це закріплене в нормативно-пра­вовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища.

Темпоральні норми (норми-строки) — це такі правові приписи, які указують на якийсь час, настання або закін­чення якого тягне певні юридичні

Норми-преюдиції — це нормативні приписи, які ви­ключають заперечування вже доведеного факту

Норми-фікцїї — це закріплені у правових актах норма­тивні приписи, які умовно проголошують факт , що не є встановленим.

Норми-конструкції — це нормативні приписи, які уза­гальнюють складні за своїм змістом юридичні явища.

Оперативні норми — норми, яку відіграють підсобну роль, визначаючи час набрання чинності нормативно-пра­вовим актом, його поширення на нове коло або нові відно­сини осіб.

Норми-арбітри (колізійні норми) — норми, які регу­люють вибір норми у разі розбіжності між кількома нор­мами;

2. залежно від предмета правового регулювання розріз­няють конституційні, кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові норми та інші галузе­ві норми;

3)залежно від основних методів правового регулювання розрізняють імперативні норми (містять владні приписи,що не допускають жодних відхилень) і диспозитивні нор­ми (їхні приписи можуть варіюватися за розсудом учасни­ків відносин)

4) залежно від характеру правового припису, що мі­ститься в нормі, розрізняють дозвільні, зобов'язуючі та заборонні норми. Дозвільна норма надає адресату норми , право здійснити яку-небудь дію. Зобов'язуюча норма мі­стить обов'язок адресата норми здійснити якусь дію. За­боронна норма наказує адресату утриматися від указаної в нормі дії;

5)залежно від часу дії розрізняють постійні, тимчасо­ві та надзвичайні правові норми. Як правило, норми правастворюються як постійні. Проте у ряді випадків спеціально зазначається їхня тимчасова дія. Наприклад, Закон Украї­ни «Про податок на доходи фізичних осіб»

6)залежно від кола осіб, на які поширюється дія норми, розрізняють загальні, спеціальні та виняткові правовінорми. Загальні поширюються на все населення, спеціаль­ні — на певне коло осіб (наприклад, державні службовці,діти, біженці), виняткові норми права роблять вилученняіз загальних і спеціальних норм (наприклад, для диплома­тичних представників);

7)залежно від дії в просторі розрізняють загальні та локальні правові норми. Наприклад, Конституція Українипоширюється на всю територію країни (носить загальнийхарактер), а Конституція Автономної Республіки Крим —тільки на один регіон нашої країни — територію Криму(носить локальний характер);

8)за функціональною спрямованістю розрізняютьрегу-лятивні та охоронні норми. Регулятивні норми встанов- _слюють права та обов'язки осіб, а охоронні встановлюють,вид і міру відповідальності за порушення прав і за неви-.конання обов'язків; ■

9) за характером інформаційно-психологічної дії на осо­бу розрізняють стимулюючі та обмежуючі норми;

10) за субординацією у правовому регулюванні розріз­няють матеріальні та процесуальні норми. Матеріально-правові норми встановлюють права та обов'язки адресатів, а процесуальні — порядок реалізації норм матеріального права;

11) за походженням розрізняють первинні та похідні правові норми. Первинними є, як правило, норми законів, які регулюють знов виниклі суспільні відносини. Похідні правові норми конкретизують первинні правові норми, указують на порядок їх реалізації

19 класифікація джерел права

Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях:1)джерело права в матеріальному сенсі — це системаоб'єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема суспільні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформлення;2)джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб'єктів правотворчості, усвідомленняними об'єктивних потреб суспільного розвитку;3)джерело права в пізнавальному сенсі — це підготовчі документи і матеріали, проекти нормативно-правовихактів, які використовуються в тлумаченні юридичних текстів, 4)джерело права у формальному сенсі — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єктивних потреб суспільного розвитку.

: 1)правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою.

2)юридичний прецедент — рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ.

3)н-п акт — письмовий документ,який виданий в установленому порядку компетентниморганом держави і містить правові норми загального характеру. 3)нормативний договір — це угода між двома і більшесуб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для нихприписи

4)юридична доктрина — це науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, щомістяться в працях учених-юристів

.5)релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви,щомістить разом із релігійними правові норми.

20Священні тексти як джерело права Релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом з релігійними, правові норми. Точніше кажучи, в такому тексті релігійні і правові приписи складають нероз­ривну єдність. Прикладом релігійного тексту може служи­ти Біблія, Тора, Коран, енцикліки (вселенські послання) римського папи тощо.

Ознаки релігійного тексту як джерела права:

1)документальний (письмовий) вираз нормативних приписів;

2)богонатхненний характер. Передбачається, що ви­ кладені в релігійному тексті норми стали відомими людям завдяки одкровенню (діалогу Бога і людини), яке зазнав пророк, святий, блаженний.

3) переплетення правових і релігійних, а іноді й мораль­них норм у рамках одного документа.

4)персональний характер, інакше кажучи, на відміну від інших правових форм, релігійний текст поширюється тільки на віруючих, що належать до певної релігії (або,конфесії/толку в рамках релігії).

5)метафорична і, як правило, казуїстична форма викладу приписів.

Норми, що містяться в релігійних текстах, неоднорідні за своїм характером. їх можна поділити на доктринальні (віроповчальні), етичні, обрядово-богослужебні, правові.Правовими нормами слід вважати релігійні норми, які через їх визнання державою або через характер самих су­спільних відносин, або з інших причин набули властивості норм права. Такі норми в різних релігіях можуть мати ек­лектичний характер або утворювати цілі системи.Релігійні тексти признаються як нормативно-правові акти в рамках систем канонічного (християнського) права і мусульманського права