Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
svitova.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
70.52 Кб
Скачать
  1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури xix ст розвиток соціально-психологічної прози У середині ХІХ ст. в літературі значно розширюється система головних літературних жанрів. Особливою різноманітністю жанрових форм позначалася поезія – від ліричного вірша до різнотипних (соціально-побутової, історичної, суспільно-політичної) епічних форм, від елегійної поезії до гумористичних «співомовок», байок, сатиричних віршів. При цьому не тільки відбувався розвиток уже наявних жанрів, а й формувалися нові, зокрема такі синкретичні й поліфонічні, як ліро-епічна поема. Наприкінці цього періоду в українській літературі поезія поступається чільним місцем прозі. Урізноманітнюються типи, характери й структурні особливості оповідної прози – з’являються етнографічно-побутові, соціально-побутові, психологічно-побутові оповідання, оповідання-ідилії, а також проза баладного й казкового типу. В процесі звільнення від фольклорної імперсональності й етнографічності орнаментування формується жанр соціально-психологічної новели. Відбуваються суттєві зміни композиційної структури оповідань, що відходять від лінійного принципу зображення долі одного героя. Справжній митець творить вільно й незалежно, обираючи з літературної традиції те, що співзвучне його внутрішнім пориванням. Досить часто жодним чином не визначає себе (наприклад, ані Стендаль, ані Бальзак, ані Флобер, яких називають класиками реалізму, реалістами себе не вважали), тому, звертаючись до творчості того чи іншого письменника, ми намагатимемося осягнути неповторність його художнього світу з усіма суперечностями, а не прагнути будь-що зарахувати його до певної течії, школи чи угрупування. Що стосується реалізму, то його елементи з’явилися ще в добу Відродження чи раніше, хоча термін почали вживати в середині XIX століття, у період найвищого розвитку й розквіту цього напряму.

  1. Роман "Червоне і чорне" - безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно - політичне життя і людину періоду Реставрації Французький письменник Стендаль (Анрі Марі Бейль) увійшов в історію всесвітньої літератури як один із засновників реалістичного роману. Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст.. Бурхливі історичні і соціально-політичні події у Франції довели, що життя і доля людини залежать не тільки від її вдачі, але й, у першу чергу, від умов, в яких людина згідно взаємозв'язку між характером людини і історичними умовами, які його сформували, став роман Стендаля "Червоне і чорне". У своєму творі письменник створив панорамну картину суспільного життя Франції часів Реставрації, зобразив представників різних верств населення, суспільних класів, розкрив основні політичні і моральні конфлікти. Творчі принципи письменника, якими він керувався в роботі над романом "Червоне і чорне", дали можливість вивести яскраві й правдиві характери, розкрити їхню психологію. В центрі уваги Стендаля- письменника - людський характер. Стендаль був певен, що "немає цілком гарних, або цілком поганих людей". Людина, на думку письменника, визначається тим, як вона "розуміє щастя" і "як вона на нього полює" тобто тим, яку життєву мету вона ставить і якими засобами домагається цієї мети. Свій принцип відображення дійсності Стендаль пояснював за допомогою образу дзеркала. У дзеркалі відображається все - і гарне, і погане. Цей принцип Стендаль застосував і для створення характерів своїх героїв. Образ головного героя Жюльєна Сореля - постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер, в якому узагальнене поєднується з індивідуальним. Багато в чому цей персонаж, а також інші герої роману (жіночі образи пані де Регаль і Матильди де Ма-Моль) нагадують їхнього автора: у них втілено ті риси чи поривання Стендаля, які за різних обставин він не зміг реалізувати. Трагічний фінал життя головного героя та його коханої жінки пані де Регаль стає моральною перемогою над суспільством і власними вадами. У долях героїв роману відображено конфлікти епохи. Створюючи своє панорамне полотно життя Франції, Стендаль переконливо доводить, що існуючі суспільні закони руйнують душі і долі людей.

В романі "Червоне і чорне" органічно поєднані риси психологічного роману (глибина розкриття внутрішнього життя персонажів) і роману філософського, в якому автор порушує найактуальніші й найскладніші проблеми історії, політики й естетики.

  1. Конфлікт головного героя роману"Червоне і чорне" Головний герой роману Стендаля «Червоне та Чорне» Жульєн Сорель — селянин за походженням. Він готовий піти на будь-які випробування, аби досягти найжаданішого для простолюдина — потрапити у вищий світ. Маючи хворобливе честолюбство та жагу самоствердження, він весь час переконував себе в тому, що не можна зупинятися, не можна відпочивати, бо треба діяти. Обираючи кар'єру священика, юнак був упевнений, що вона відкриє йому шлях до здійснення таємних мрій. Стендаль розумів, що уявлення його героя про щастя, успіх у житті — фальшиві і згубні. Куди вони можуть завести хлопця? Але хоч як шкодує за своїм улюбленцем автор, він твердо вирішив, що Жульєн має нести покарання за свій хибний життєвий вибір. За те, що був вірний егоїстичному обов'язку та честолюбству, що будь-яку поразку у своєму житті вважав, як і сановні вельможі, втратою власного обличчя. Це був найбільший вияв марнославства. На суді Жульєн виступив з палкою промовою, наче підводячи підсумок своєму власному життю і визнаючи поразку. Сорель розумів, що судити його будуть не так за скоєний злочин, як за те, що він наважився переступити межу, яка відділяла його від вищих кіл суспільства. «Червоне і чорне» - не тільки історія краху безсоромного ловця щастя. Це трагедія людини, яка запізнилася народитись. Трагедія в тому, що Сорель з минулого позичив собі кодекс честі, але дійсність призвела його до безчестя. Своїм пострілом і подальшим існуванням Жульєн Сорель відкидає від себе всю брехню, яку раніше приймав за правду. Велика істина відкривається перед ним в останні дні життя. Вона полягає в тому, що щастя у звичайних почуттях, в умінні кохати і прощати, в душевному теплі, в любові до ближнього.

  1. «Людська комедія» Бальзака грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини 19 ст Історичні межі творчості Оноре де Бальзака — цё кінець Реставрації та, головним чином, період липневої монархії (1830—1848). Монархія Луї Орлеанського — це час панування буржуазії, фінансової аристократії в усіх сферах життя. У "Людській комедії" Бальзак показав, як буржуазні відносини проникають скрізь, як об'єктом купівлі-продажу стають совість, людська гідність. Це історія соціальних характерів буржуазного суспільства, серед шейх на перше місце поставлено нових "героїв" — банкіра, що знайшов художнє втілення в образі барона Нусінгена, героя цілої низки романів, та накопичувана — людини, що володіє величезними запасами золота.

"Етюди та звичаї приватного (провінційного, паризького, політичного, воєнного, сільського) життя", "Філософські епізоди", "Аналітичні етюди" — на такі три групи поділяється "Людська комедія". Для всіх дійових осіб цього твору спільним є жага до збагачення. Проблеми героїв — це фінансові афери, спекуляція, банкрутство, боротьба між нащадками за спадщину...

Гроші розпоряджаються долями людей (а дійових осіб у творі понад дві тисячі), їхнім життям, стають свідками їх ганьби. Твір Бальзака є унікальним явищем в літературі, бо й до цього часу літературознавці ще не визначили остаточно, до якого жанру належить "Людська комедія" — чи то епопея, чи то цикл романів.

  1. Проблема уявних і справжніх життєвих цінностей у творі о. Бальзака «Гобсек»

Скажімо, золото -- уявна чи справжня цінність? Кажу про золото, бо головний герой -- лихвар. Золото -- цінність уявна, бо воно абсолютно не потрібне людині: його не можна їсти, воно не придатне для виготовлення сокири.Очевидно, малося на увазі, що я одразу буду говорити про високі людські якості.

Вся історія, викладена у повісті Бальзака, -- то історія пошуків грошей, їх значення у житті людей. За ставленням до грошей можна оцінювати персонажів. Гобсек, наприклад, не хто інший, як жрець давнього поганського культу. Йому не потрібно золото, він лише роздає і збирає золото.. Клієнтура Гобсека (а це, так би мовити, цвіт Франції).Оповідач у повісті -- адвокат Дервіль. Маючи справу з грішми і лихварем, адвокат не може повірити, що все у світі впирається в гроші. Є щось таке, чого не купиш за золото чи срібло. Професійна добросовісність Дервіля поза сумнівами, люди радо довіряють йому свої гроші і долі. Правда, є почуття, які важко перерахувати на гроші. Наприклад, кохання Фанні до Дервіля. Але ж ми бачимо, як Анастазі, влізши в новий борг, купує собі ще трохи кохання Максима де Трая. Отже, купити можна? І справа тільки в сумі?

Чи автор навмисне ставить нас у ситуації, коли ми самотужки повинні вирішити, чого у своєму житті ми не продамо?

  1. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» Достоєвський вважав, що соціальна зумовленість характеру, визначеність його умовами існування як основний прин цип реалізму не вичерпує всієї складності проблеми особистості. Характер слід пояснювати ще й психологічно. Раскольніков від природи добрий, чуйний, великодушний. Останні гроші він віддає родині Мармеладових. Допомагав бідному товаришеві, доглядав його батька. разом із тим він надзвичайно вразливий, самовпевнений, з ураженою гордістю. Достоєвський вважав, що в тенденції звинувачувати в усьому «сере до вище», обставини, а не людину, є недооцінка особистості, її приниження. Тому Раскольніков протистоїть «страшному світові» не лише як його «продукт», його жертва, але й як активна, психологічно складна особистість.Багато героїв Достоєвського мають роздвоєне «я», для них характерними є хвороблива уява, «метання», сумніви душі, і письменник намагається в цьому розібратися. У морально-етичному плані Раскольніков принци пово відрізняється від своїх літературних попередників – пушкінського Германа з «Пікової дами», бальзаківського растіньяка, Жульєна Сореля з роману Стендаля «Червоне і чорне», які також відчували «внутрішній бунт», несправедливість суспільства, але дбали при цьому лише про свої інтереси – кар’єру, добробут. Ге роя Достоєвського спонукає ідея жалю до зневажених і скривдже них. «Не бувати цьому світу!» – говорить він і доходить думки про «переступання» через «кров». Така всепоглинаюча ідея, яку автор назвав «ідеєю-пристрастю», «ідеєю-почуттям», керує людиною і суспільством у переламні моменти їх існування. Вона вибиває особистість із колії, виявляє крайнощі, суперечності. Караючи «зло» (лихварку), Раскольніков позбавляє життя й безневинну людину (Єлизавету), і це свідчить про те, що одне зло не можна ані припинити, ані подолати іншим злом. Спосіб боротьби із соціальним злом Раскольніков убачав у тому, щоб отримати особисту владу, а потім уже робити благородні справи на свій розсуд. Ця теорія була приречена на поразку, замість влади герой отримав докори сумління та відчудження від суспільства. Через убивство лихварки світ не став кращим, навпаки: у ньому додалося безневинних жертв – таких, як Лизавета та її ще ненароджена дитина.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]