Ретикулярна формація

У структурах стовбура мозку виділяють мережу нейронів - ретикуляр­ну формацію (геtе - мережа), яку утворюють ядерні скупчення, що вико­нують життєво важливі функції.

Ядра ретикулярної формації стовбура мозку беруть участь у забезпе­ченні багатьох функцій ЦНС:

- від відносно простих - регулювання рухів, стану серцево-судинної і дихальної систем організму,

- до надзвичайно складних - розумової діяльності.

Розрізняють такі впливи ретикулярної формації:

- низхідні,

- висхідні.

Низхідна дія ретикулярної формації полягає у її впливі на функції структур спинного мозку( збуджує або гальмує).

У результаті цього ак­тивність нейронів спинного мозку під час обробки аферентної імпульсації, формування рефлекторних відповідей може підвищуватися (полегшу­вальний вплив ретикулярної формації) або гальмуватися (гальмівний вплив).

Висхідна дія ретикулярної формації полягає у впливі її верхніх відділів на кору великого мозку ( посилює активність).

Ці впливи підтримують певний рівень активності нейронів кори, беруть участь у формуванні загальної активності, уваги, стану неспання.

Аміноспецифічні системи мозку

Нейрони, трансмітерами яких є моноаміни (серотонін, норадреналін і до-фамін), також беруть участь в об'єднанні різних структур мозку в єдину функціональну структуру, тобто в регулюванні функцій мозку.

Найповніше їх значення проявляється під час зміни фаз "неспання-сон", організації складних поведінкових реакцій організму.

У більшості структур мозку збудження серотонінергічних нейронів вик­ликає гальмування різного ступеня: гальмуються рефлекси спинного і довгастого мозку, пригнічуються передача збудження через ядра таламуса та активність нейронів ретикулярної формації і кори великого мозку. Зав­дяки наявності зв'язків із різними структурами мозку серотонінергічна система задіяна у формуванні пам'яті, регулюванні сну і стану неспання, рухової активності, сексуальної поведінки, міри прояву агресивного стану, терморецепції, больової рецепції.

Збудження норадренергічних структур супроводжується гальмуванням активності різних нейронів, у тому числі й серотонінергічних, пригніченням або полегшенням передачі аферентної інформації на різних рівнях ЦНС. Крім того, ці структури задіяні у регу­люванні станів "сон-неспання", що, очевидно, зумовлено впливом на ре­тикулярну формацію, а також впливають на швидкість навчання, пам'ять.

Дофамінергічна система бере участь у регуляції рухів, формуванні відчуття болю, позитивних і негативних емоцій.

Протягом останніх років установлено участь у виникненні психічних захворювань людини моноамінергічних систем мозку. Можливо, що пору­шення їх активності є підґрунтям таких захворювань, як шизофренія та

циклотимії. Багато препаратів, які дають позитивний лікувальний ефект, впливають на обмін катехоламінів у відповідних центрах мозку.

Взаємодія сенсорних систем.

На будь-який організм одночасно діє величезна кількість подразнень довколишнього середо­вища. Проте реакція здорового організму завжди є координованою й доцільною, що переважно залежить від взаємодії аналіза­торних систем. Наприклад, чутність звуку помітно посилюється в яскраво освітленій кімнаті, тому в концертних залах під час виконання музичних творів світло не га­сять. При світлі й чутливість до запахів вища, ніж у темряві. Викликані потенціали мозку котів, спричинені цоканням годин­ника, збільшуються в освітленому і змен­шуються у темному приміщеній.

Існує також взаємодія між кольором і запахом. Розчини із запахом полуниці оці­нюються як такі, що пахнуть більше, в тому разі, коли вони забарвлені у червоний колір (порівняно з безбарвними).

Слід також зазначити, що блокування однієї з сенсорних систем виявляє вплив на функцію інших. Так, у сліпих поліпшу­ються слух і дотикова чутливість (просто­ровий поріг). Чутливість нюхового аналі­затора значно посилюється у вагітних жі­нок, при деяких психічних захворюваннях.

2. Структурно-функціональна організація зорової сенсорної системи.

   Оптична система ока. Фоторецептори: палички та колбочки, фотохімічні процеси. Поле зору. Рефракція та акомодація. Провідниковий і кірковий відділи зорової сенсорної системи. Сучасні уявлення про сприйняття кольору. Основні форми порушення сприйняття кольору. Фізіологічні основи методів дослідження зорових функцій.

Зоровий аналізатор зберігає основні принципи будови і функціо­нальної організації, характерні для всіх аналізаторів.

Проте він має свої особливості. Так, для сприйняття світла в процесі еволюції сфор­мувалася спеціальна оптична система - око, провідні шляхи від рецеп­торів до зорової кори представлені сімома нейронами. Просторове сприйняття інформації можливе навіть одним оком.

Зоровий аналізатор є найважливішим з усіх аналізаторів, за допо­могою якого ми отримуємо 90 % і більше всієї інформації.

При цьо­му сприймається тільки випромінювання в діапазоні 380 - 760 нм, в спеціально створених умовах 290 - 950 нм.

Коротші промені (у-, рент­генівські і ультрафіолетові) мають високі рівні енергії та здатні спричиняти пошкодження молекул. Промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні, мікрохвильові й радіохвилі) мають низьку енергію і мало впливають на організм.

Зоровий аналізатор включає і допоміжні структури (окоруховий апарат, світлопровідний і фокусуючий апарат - оптична сис­тема з внутрішніми очними м'язами) та світлосприймальний й аналізуючий апарати (шлях від фоторецепторів і нейронів сітківки до зорової кори).

Допоміжний апарат фіксує об'єкт у полі зору і формує його чітке зображення на сітківці та регулює світло­вий потік.

Світлосприймальний та аналізуючий апарати забезпечують формування образів і сигналів, управляють допоміжними структу­рами.