Отолітовий апарат

Рецептори мішечка і маточки сприймають:

• зміни положення голови у просторі,

• швидкість зміни прямолінійного руху і пов'язані з цим подраз­нення (вібрація, коливання тощо).

У мішечку і маточці війки рецепторних клітин занурені у структуру отолітової мембрани, яка містить криштали­ки карбонату кальцію, у результаті чого питома щільність отолітової мембрани у два рази вища, ніж щільність ендолімфи. Сила інерції, що ви­никає під час лінійних прискорень на початку чи вкінці рухів "угору -вниз", "уперед - назад", діє на ендолімфу та отолітову мембрану по-різно­му. Важча, а отже, й інерційніша мембрана на початку руху відстає від ру­ху ендолімфи, а під час гальмування пізніше зупиняється. У результаті са­ме в ці моменти і створюються умови для зсуву війок та виникнення збудження.

Отолітова мембрана маточки розташована у площині, близькій до гори­зонтальної, а мішечка - до вертикальної. У зв'язку з цим початок і закінчення горизонтальних рухів сприймаються переважно рецепторами маточки, а вертикальних - мішечка.

Нахили голови також спричинюють "ковзання" мембрани, згинання війок і посилення деполяризації у відповідному відділі.

Таким чином, за будь-якого положення голови кож­на з отолітових мембран, займаючи певне положення щодо своїх рецептор­них клітин, створює можливість для постійного його контролю.

Рецепто­ри мішечка найчутливіші до лінійних прискорень, які створюються під час вібрації.

Півколові канали

Природним стимулом для рецепторів півколових каналів є_кутові прискорення.

Тут рецептивні клітини кожного каналу згруповані в їхніх ампулах, утворюючи ампульні гребені. Кожен гребінь складається із во­лоскових та підтримувальних клітин, над якими розміщена желатино­подібна перегородка (купола), яка розділяє ампулу. Ці рецепторні утвори омиває ендолімфа, питома маса якої мало відрізняється від желатино­подібної маси, тому війкові клітини цих відділів майже не реагують на лінійні прискорення.

Перетинчастий лабіринт кожного каналу завдяки наявності загальної частини утворює замкнуте, хоча й не зовсім ідеальне коло.

Тіло рецепторної клітини і її війки під час обертального руху голови перебувають у різних умовах.

Рідина (ендолімфа) через інерцію на початку руху залишається ще якийсь час нерухомою, а півколові канали разом з рецепторами вже руха­ються. Тому виникає різниця тисків по обидва боки гребня ( купола). У результаті гребінь ( купол) відхиляється у протилежний руху бік, війки згинаються, що призво­дить до виникнення рецепторного потенціалу. Збудження у рецепторах ви­никає як на початку, так і вкінці обертальних рухів голови, а також під час зміни швидкості обертання.

За рівномірної швидкості обертання тіло кліти­ни і війки рухаються разом, і в цей час подразнення рецептора відсутнє.

У зв'язку з тим що півколові канали лежать у трьох площинах (хоча пе­редня частина горизонтального каналу піднята приблизно на 30°), рецеп­тори кожного з них сприймають зміни руху навколо відповідної осі обер­тання. У тому разі, якщо площина обертання розташована між півколовими каналами (не збігається з одним із них), то збуджуються ре­цептори різних ампул з різною інтенсивністю. Тому ми можемо сприйма­ти зміну швидкості обертання у всіх площинах.