Аналіз звукових сигналів проводиться за певними параметрами.

Висота звуку (частота коливань звукової хвилі - тональність) сприймається певними групами рецепторних клітин, які відповіда­ють за сприйняття звуку даної висоти (принцип місця). Крім того, для передавання низьких і середніх тонів існують спеціальні нервові волокна (телефонний принцип кодування).

Одиниця вимірювання частоти коливань називається герцом (Гц).

1 Гц - 1 коливання/с

Основний звук містить ряд обертонів (гармонік), які надають йо­му певний відтінок (фон звучання) - тембр звуку. Звуки однакової сили та висоти різних музичних інструментів відрізняються величи­ною, числом і якістю обертонів. Тому вони легко диференціюються вухом. Так, струна коливається не тільки цілком, створюючи тон, а й своїми частинами (половиною, четвертиною), коливання яких дають обертони.

Слухова чутливість (абсолютна звукова чутливість) - це та мі­німальна сила звуку, яку чує обстежуваний у 50 % випадків. Ця чут­ливість різна для звуків різної частоти.

Гучність звуку в основному визначається силою (амплітудою) зву­ку. Однак збільшення гучності не відбувається паралельно збільшен­ню інтенсивності звуку. Це обумовлено тим, що на гучність звуку впливає і його висота. Тому для визначення гучності користуються Белом: десятковий логарифм інтенсивності звуку до порогової його чутності (відношення сили звуку до порогового його рівня 2 х 10"5 Н/м2). Отже, інтенсивність звуків у зоні слухового сприйняття вира­жається у відносних одиницях (від 0 до 140 дб).

Інтенсивність у 120 - 130 дб супроводжується больовими відчуттями. Тривале звуко­ве подразнення навіть у 90 дб також викликає відчуття болю.

Тривала дія звукового сигналу однакової сили і частоти спричи­няє зниження слухової чутливості (адаптацію). Зниження гостроти чутливості падає зі збільшенням сили звуку.

Обробка звукової інформації у центральній нервовій системі

Збудження від рецепторних клітин органа Корті синаптично передаєть­ся на дендрити нейронів спірального ганглію, розташованого в товщі спіральної пластинки. Аксони цих нейронів утворюють завиткову (кохлеарну) частину присінково-завиткового нерва (VIII пара черепних нервів).

Во­локна слухового (кохлеарного) нерва досягають кохлеарних (завиткових) ядер довгастого мозку.

Від ядер вони направляються як до олив, так і до латеральної петлі. Далі волокна спрямовуються до нижніх горбків чотиригорбкового тіла і до медіальних колінчастих тіл, які є головним релейним відділом слухової сис­теми таламуса.

Звідси збудження надходить до первинної слухової кори ве­ликого мозку, яка розташована у скроневій ділянці. Поруч з нею знаходять­ся нейрони, які належать до вторинної слухової зони кори.

Одні нейрони збуджуються лише в разі змінної амплітуди звуку,

інші - змінної частоти,

треті - в разі зміни відстані до джерела звуку або його переміщення.

Таким чином, щоразу під час дії складних звуків, що реально існують у природі, в нервових центрах виникає своєрідна мозаїка нейронів, які одночасно збуд­жуються. Відбувається запам'ятовування цієї мозаїчної карти, пов'язаної з надходженням відповідного звуку.

Від скроневої слухової ділянки кори (переважно від первинної) відхо­дять низхідні шляхи практично до всіх підкіркових слухових ядер. До різних рівнів слухового тракту підходять шляхи і від неслухових відділів головного мозку. Так, до медіального колінчастого тіла йдуть шляхи від зорової зони кори та ядер мозочка. Широкі двобічні зв'язки слухових зон ЦНС, з одного боку, служать для поліпшення обробки слухової інфор­мації, а з іншого - для взаємодії сенсорних систем.