Слухова орієнтація у просторі

Достатньо точна слухова орієнтація у просторі можлива лише завдяки існуванню бінаурального слуху (слуху двома вухами).

Тут велике значен­ня має те, що одне вухо знаходиться дальше від джерела звуку, ніж інше. Тому в обидва вуха звук надходить у різний час і з різною інтенсивністю, що аналізується центральними відділами слухової сенсорної системи.

Крім того, вушні раковини завдяки своїй формі сприяють концентруван­ню звуків та обмежують потік звукових сигналів з тильного боку голови.

Бінауральний слух дозволяє визначити місце виникнення звуку, його напрямок, стереофонічне звучання. На цьому грунтується ототопіка - визначення спрямованості звуку. Це можливо лише у разі нормального слуху обома вухами завдяки:

а) різниці в силі сприйнят­тя - вухо, до якого джерело звуку ближче, сприймає його більш гуч­ним;

б) сприйняття мінімальних проміжків часу між надходженням звуку до одного й іншого вуха; здатність локалізувати напрямок втра­чається, якщо довжина звукової хвилі менша подвійної відстані між вухами (в середньому 21 см);

в) здатності сприймати різницю фаз зву­кових хвиль, які потрапляють в обидва вуха.

4. Структурно-функціональна організація вестибулярної сенсорної системи, її рецепторний, провідниковий і кірковий відділи. Сприйняття положення голови в просторі та напрямку руху.

   Вестибулярна сенсорна система

Велике значення для орієнтування людини у просторі має вестибуляр­на сенсорна система. Вона інформує ЦНС про положення голови, її пе­реміщення, як активні, так і пасивні.

Вестибулярний орган складається з двох частин:

• статолітового (отолітового) апарату, утвореного маточкою і мішечком,

• трьох півколових каналів.

Він є філогенетично древнішим, ніж інші сенсорні системи, і виник для сприйняття такого складного впливу, як дія сил земного тяжіння.

Рецептори вестибулярної сенсорної системи належать до вторинно-чутливих механорецепторів. У них перед чутливими нейронами є спеціальні рецептивні клітини, в яких під час дії відповідного подразника виникає збудливий рецепторний потенціал (ЗРП). На аферентний нейрон збудження передається за допомогою трансмітера - ацетилхоліну, що виділяється з цієї клітини.

Рецепторні клітини вестибулярного органу війчастого типу згруповані у п'ятьох місцях:

• у трьох ампулах півколових каналів і

• макулах (плямах) маточки та мішечка.

Кожна рецепторна клітина містить:

- один найдовший рухомий во­лосок - кіноцилій і

- 50-60 коротших війок - стероциліїв.

У разі згинання пучка коротких війок у бік кіноцилію у мембрані клітини підвищується про­никність для Na. Це призводить до деполяризації - виникнення рецеп­торного потенціалу, внаслідок чого в синапс між клітиною та аферентним волокном виділяється трансмітер - ацетилхолін. Взаємодіючи з холінорецептором, він забезпечує виникнення генераторного потенціалу (ГП) в постсинаптичній мембрані аферентного волокна, який у разі сумації пере­ходить у ПД. У зв'язку з тим що від рецепторних клітин вестибулярного аналізатора постійно відводяться ПД навіть за відсутності дії подразника, то під час нахилу війок у бік довгого волоска частота ПД збільшується. Водночас у разі нахилу війок у протилежний бік частота ПД знижується.

Таким чином, в обох випадках ЦНС виявляється "обізнаною" про зміну впливу подразника.