- •1. Закон про кримінальну відповідальність: ознаки, принципи дії в часі, просторі та за колом осіб.
- •2. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів.
- •3. Поняття та види складів злочинів. Елементи складу злочину.
- •1.За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості):
- •2. За характером структури складів:
- •3. За особливостями конструкції злочини:
- •4. Об’єкт злочину: поняття, види та відмінність від предмета злочину.
- •5. Обов’язкові та факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •6. Поняття та ознаки суб’єкта злочину в кримінальному праві України.
- •7. Поняття та форми вини в кримінальному праві України.
- •8. Стадії вчинення умисного злочину і їх види.
- •9. Поняття та ознаки співучасті. Види співучасників.
- •10. Повторність як форма множинності, її відмінність від сукупності та рецидиву злочинів.
- •12. Правові підстави та види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •13. Поняття та цілі покарання за кримінальним законодавством України.
- •14. Система і види покарань в кримінальному праві.
- •15. Загальні засади призначення покарання в кримінальному праві України.
- •16. Підстави та умови звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- •17. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
- •18. Амністія та помилування: їх значення в кримінальному праві.
- •19. Поняття та цілі примусових заходів медичного характеру.
- •20. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
- •21. Поняття вбивства та його види.
- •22. Умисне тілесне ушкодження. Характеристика складу злочину.
- •23. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини.
- •24. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та недоторканості.
- •25. Поняття викрадення та його ознаки. Форми розкрадань.
- •26. Бандитизм. Кримінально-правовий аналіз складу злочину. Цивільне право
- •1. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна.
- •2. Загальні положення про фізичну особу. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
- •3. Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною.
- •4. Поняття та ознаки юридичної особи. Сутність юридичної особи. Правосуб’єктність юридичної особи. Органи юридичної особи.
- •5. Порядок виникнення юридичних осіб. Державна реєстрація юридичних осіб. Види юридичних осіб.
- •6. Поняття держави як суб’єкта цивільного права. Проавосубєктність держави Україна. Державний імунітет (внутрішній та зовнішній). Форми участі держави в цивільних правовідносинах.
- •7. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Види об’єктів. Поняття та класифікація речей.
- •8. Поняття й ознаки правочинів. Зміст правочинів. Види правочинів.
- •9. Поняття та види недійсних правочинів. Наслідки визнання правочинів недійсними.
- •10.Поняття представництва, його значення та зміст. Суб’єкти представництва, повноваження представника. Виникнення та види представництва.
- •11. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності.
- •12. Поняття та значення строків і термінів у цивільному праві. Класифікація строків (термінів) у цивільному праві.
- •13. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових пра.
- •14. Загальна характеристика та види речових прав.
- •15. Поняття власності та права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Зміст права власності.
- •16. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі.
- •17. Право інтелектуальної власності. Правове регулювання права інтелектуальної власності. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності.
- •18. Поняття зобов’язань. Види зобов’язань і система зобов’язального права. Елементи зобов’язань. Підстави виникнення зобов’язань.
- •19. Визначення громадянина безвісно відсутнім, його правове значення. Оголошення громадянина померлим.
14. Загальна характеристика та види речових прав.
Речове право - суб’єктивне цивільне право, об’єктом якого є річ. Особа, що володіє речовим правом, здійснює його самостійно, не удаючись для цього до будь-яких визначених дій, сприяння інших осіб. Власник речі володіє, користується і розпоряджається нею за своїм розсудом у межах, встановлених законом.
До речових прав відносять:
• право власності;
• право володіння;
• сервітутне право (обмежене речове право, яке дозволяє не власнику речі або нерухомості, користуватися цією річчю або нерухомістю на умовах, які встановлені у законі чи договорі);
• емфітевзис (право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб;
• суперфіцій (право користування чужою землею для забудови). Однією з основних задач цивільного права складає розподілення речових благ, тобто, насамперед, речей, які знаходяться в даному суспільстві, між окремими його членами. Засобом такого розподілення є надання цим останнім суб’єктивних речових прав. Відповіднодо цих функцій будь-яке речове право представляє деякий безпосередній зв’язок особи з річчю. А всі інші члени даного суспільства зобов’язані признавати цей зв’язок приналежності та не порушувати його своїми діями.
15. Поняття власності та права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Зміст права власності.
Власність – це відносини між людьми щодо речей, у яких одні особи – власники – ставляться до речей як до своїх, а всі інші – не власники мають ставитися до них як до чужих й утримуватись від будь-яких посягань на ці речі.
Ознаки власності:
1. виникають з приводу речей (майна)
2. мають вольовий зміст.
Право власності в об’єктивному сенсі – це сукупність правових норм, що регулюють відносини вланості і є юридичною підставою існування і реалізації права ласності, яке належить певному суб’єкту, тобто право власності в суб’єктивному розуінні.
Право власності в суб’єктивному сенсі – це право особи на річ (мано), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 318 ЦК суб’єктами права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, а саме – фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні громадяни та інші суб’єкти публічного права. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Суб’єктами права власності є суб’єкти приватного права (приватні фізичні і юридичні особи) і суб’єкти публічного права, які зазвичай розподіляються на публічно-правові утворення та юридичні особи публічного права.
Об’єктом права власності є майно, склад якого не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.
Правомочності з користування, володіння і розпорядження виникають у власника водночас з виникненням права власності, які характеризують право власності у повному обсязі і розкривають його зміст, може належати лише власнику і нікому більше.
Окремо право володіння, право користування, право розпорядження може належати також іншим особам — орендареві, наймачу, іншим, які здійснюють ці права лише при погодженні з власником. Правомочності власника щодо належного йому майна здійснює він сам незалежно від волі та бажання всіх інших осіб і обмежуються лише законом. Проте і власник не може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам.
Володіння означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, можливість впливати на річ. Право володіння у суб'єктивному розумінні є закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично (наприклад, має книгу у портфелі), а також той, хто має змогу впливати на цю річ (наприклад, власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному розумінні, але він здійснює правомочність володіння внаслідок того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом).
Право користування нерозривно пов'язано з правом володіння. Без володіння, тобто без фактичного утримання речі, не можна добути з неї корисні властивості і тим самим використати її для задоволення потреб. Проте власник може використати своє майно не лише для задоволення своїх особистих потреб.
Право розпорядження в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі (майна).
Право розпорядження у суб'єктивному розумінні — це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.