10.Поняття представництва, його значення та зміст. Суб’єкти представництва, повноваження представника. Виникнення та види представництва.

Представництво – це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, уку вона представляє (ч.1 ст. 237 ЦК).

Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень з його укладання від імені в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки особи, яку представляють. Представниками й особами, яких представляють можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчиняти правочинів вд імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє.

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, закон, акт органу юридичної особи.

Види представництва:

1) представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним і договірним.

2) представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють.

3) представництво, яке виникає на підставі акту органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у ких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта її органу.

11. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності.

Довіреність – це письмовий документ, що видається особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) для представництва перед третіми особами.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності:

- загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на вчинення широкого кола правочинів та пов’язаних із ними юридичних дій

- спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу.

- разова довіреність – видається представнику на укладення одного правочину. Після здійснення дій представника, пов’язаних з його укладенням, разова довіреність втрачає силу.

Саме визначення довіренності вказує на те, що вона повинна бути укладена тільки в письмовій формі (ст.64 ЦК України). В окремих випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою в нотаріуса. По-перше, це довіреності на укладання угод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку). По-друге, довіреність на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших-громадських організацій, за винятком випадків, передбачених законом (ч.І ст.65 ЦК України). Довіреність, за якою повноваження передаються в порядку передоручення, також повинна бути нотаріально посвідчена (ч.2 ст.68 ЦК України).

Передоручення. Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю, і строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні (ст.68 ЦК України).

Припинення довіреності. Чинність довіреності припиняється внаслідок закінчення її строку, припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність і юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність.Довіреність припиняється у випадку смерті громадянина, який видав довіреність і якому видано довіреність, а також визнання їх недієздатними, обмежено дієздатними або безвісно відсутніми.

Особа, яка видала довіреність, вправі в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, вправі відмовитись від неї, шо теж призволить до припинення довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення (ст.69 ЦК України).

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих "їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність. У разі визнання особи, яка ви-даяа довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною такий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника.

Права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.

При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність (ст.70 ЦК України).