8. Поняття й ознаки правочинів. Зміст правочинів. Види правочинів.

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов’язки учасників цивільних правовідносин (статті 11, 202 ЦК).

Ознаки правочину:

1) Правочин є дією осіб, тобто йому зажди притаманний вольовий характер. Цим він відрізняється від таких юридичних фактів, як події, настання яких знаходиться поза вольовим впливом осіб.

2) Правочин завжди має цільову спрямованість на досягнення певного результату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав і обов’язків.

3) Правочин є дією суб’єктів цивільного права, які завжди є рівними особами.

4) Правочин завжди є правомірною дією. За цією ознакаю право чини відрізняютья від неправомірних дій, тобто таких що не відповідають вимогам права.

Під метою правочину слід розуміти гамір осіб, які його вчиняють, досягнути правового результату, передбаченого право чином. Правова мете, заради якої він вчиняється називається підставою правоину.

Залежності від кількості осіб, що виражають свою волю, та спрямованості їх волі право чини розподіляються на

-односторонні – дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами,

- двосторонні – це погодженна дія двох сторін. Такі право чини іменуються договорами (договір купівлі-продажу, найму, дарування)

- багатосторонні – є різновидом договору, в якому щонайменше дві торони.

Від впливу підстави правочину на його дійсність:

- казуальні – правочини, для дійсності яких необхідна наявність певної підстаи.

- абстрактними – дійсність яких не залежить від їх підстави.

Від моменту виникнення (зміни або припинення) прав та обов’язків сторін:

- звичайні – правочин, права та обов’язки в якому виникають, змінюються або припиняються з моменту його вчинення

- умовні – правочин, у якому виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків залежить від настання або ненастання певної обставини, яка не повинна бути істотною умовою правочину, тобто має бути його випадком елементом.

Залежно від наявності (відсутності) у двосторонніх правочинах зустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій стороні вони поділяються на оплатні та безоплатні.

9. Поняття та види недійсних правочинів. Наслідки визнання правочинів недійсними.

Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.

Поділяються недійсні правочини на нікчемні та оспорювані.

Нікчемний правочин — це правочин, недійсність якого встановлена у законі, не вимагається визнання його недійсності судом (ст. ст. 218-221, 224, 226 та 228 ЦК).

Оспорюваний правочин — це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але він може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ст. ст. 222-223, 225, 227, 229-233).

Підставами нікчемності правочинів є:

1) правочини, які порушують публічний порядок;

2) правочини, вчинені з порушенням вимог щодо їх форми;

3) правочини, вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК);

4) правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування (ст. 71).

Підставами оспорюваності правочинів є:

—    вчинення правочинів неповнолітніми фізичними особами поза межами їх цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК);

—    вчинення правочину дієздатної фізичної особи у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);

—    вчинення правочину юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК);

—    вчинення правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

—    вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК);

—    вчинення правочину під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

—    вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною (ст. 232 ЦК);

— вчинення правочину під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);

— вчинення фіктивного правочину (ст. 234 ЦК).

Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК). Це правило є загальним і стосується як нікчемних, так і оспорюваних правочинів. Якщо за недійсним пра- вочином права й обов’язки передбачалися лише на майбутнє (наприклад у строкових правочинах із відкладальним строком), можливість настання їх у майбутньому припиняється. Наслідки правочинів, які пов’язані з їх недійсністю: якщо недійсний правочин не виконувався сторонами, то наслідком останнього є неможливість його подальшого виконання; якщо недійсний правочин повністю або частково виконаний, мають наставати майнові наслідки такого правочину.

Наслідки недійсності правочину:

1. повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні у натурі всього, що вона одержала на його виконання. Загальноприйнятим терміном цього наслідку є реституція, тобто поновлення сторін у первісному стані, в якому вони перебували до вчиненняправосину.

2. за неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

3. відшкодування збитків, завданих стороні правочину, або третій особі, вчиненням недійсного провину.

4. відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі

5. інші правові наслідки, передбачені ЦК або іншими законами.