59. Проблема істини.

Найпоширенішим є тлумачення істини як відповідності знань та уявлень дійсності.

Основні концепції істини:

• відповідності знань та уявлень дійсності (кореспондентська)

• конвенціальна

• прагматична

• регулятивна

• когерентна

У сучасній гносеології авторитетнішою постає регулятивна концепція істини, згідно з якою знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом. При тому враховують, що для забезпечення наших оптимальних стосунків із природною, суспільною та інтелектуальною реальністю нам потрібні як відчуття, абстрактні конструкції, так і досвід, експерименти, практика.

У такому разі істина постає як інтелектуальна багаторівнева діяльність, унаслідок якої ми отримуємо надійні засоби та інструменти нашого життєвого самоздійснення.

Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина - це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності. Але, крім того, істина - це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.

У науці істинність знань визначають максимальним ступенем їх відповідності критеріям та нормам науковості.

• підтвердження фактами

• підтвердження експериментальними перевірками

• узгодженість із принципами наукової теорії

• коректність і точність застосування термінології

• логічна та концептуальна несуперечливість

60. Суть наукового пізнання: функції та специфіка.

У вченні про наукове пізнання, його методи й форми, важливим є дослідження емпіричного й теоретичного рівнів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються й затим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.

Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень.. По-друге — пізнавальними функціями. По-третє — характером і типом одержуваних наукових результатів. По-четверте — методами одержання знань. По-п'яте — співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні.

Завдання наукового пізнання полягає в тому, щоб розкрити внутрішню природу, сутність об'єкта (предмета, речі, явища, процесу тощо), дослідити й зрозуміти закони, закономірності й тенденції їх функціонування та розвитку. Вирішення цих проблем можливе в процесі тривалого й складного шляху розвитку науки і практики, котрі виробили цілий арсенал різноманітних прийомів, методів та засобів наукового пізнання (дослідження).

Процес наукового пізнання (пізнавальний цикл) — це певна схема дій суб'єкта стосовно об'єкта, в якому вирізняють окремі методологічні процедури та етапи (пункти): постановка завдання, вирішення завдання, перевірка його правильності, постановка нового завдання або ж зміна попереднього.

Специфіка науково-пізнавального процесу передбачає виявлення загального, закономірного. Знаряддя спостереження соціолога й генного інженера різні, як і різні об'єкти їхнього дослідження. Одначе чіткість, уважність, охайність, уміння узагальнювати, абстрагувати та інші процедури багато в чому є подібними, якщо не однаковими, а відтак — необхідними і тому й іншому. Беззаперечно, поняття котрі використовує математика, істотно відрізняються від понять політології, соціології тощо, але способи формування понять є загальними (спільними), подібним