52. Рушійні сили історичного розвитку. Діалектика взаємодії людини і суспільства.

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу. Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними. Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи.

Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів - партії.

Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загальною соціального закону - закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.

Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами.

Людина і суспільство пов'язані між собою глибинними зв'язками: і те, і інше набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи - як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками.

В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства:

• людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного;

• людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях;

• суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.

Надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму; коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождизм або культ особи.

Людина не може бути людиною поза суспільством, оскільки:

• лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності;

• лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини;

• лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах;

• лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання;

• лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо;

• лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки.

Вступаючи у життя, кожна людина включається у складну систему зв 'язків із іншими людьми та процесами дійсності; найпершою особливістю такої системи зв 'язків постає їх соціальний характер.