17.Шляхи надходження небезпечних хімічних речовин в організм людини.

Можуть надходити в організм трьома шляхами: через легені при диханні (найб небезпечн), через шлунково-кишковий тракт із їжею, через шкіру.

Розподіл і перетворення шкідливої речовини в організмі залежить від її хімічної активності. Розрізняють групу так називаних не реагуючих газів, які у силу своєї низької хімічної активності в організмі не розподіляються на складові елементи або розподіляються дуже повільно. В наслідок чого вони досить швидко накопичуються у крові. До них відносяться пари усіх вуглеводнів ароматичного і жирного рядів та їхні похідні.

Іншу групу складають реагуючі речовини. Вони легко розчиняються в рідинах організму і приймають участь у хімічних взаємодіях. До них відносяться аміак, сірчистий газ, оксиди азоту.

Надходження шкідливих речовин через шлунково-кишковий тракт можливе з забруднених рук, з їжею і водою. Класичним прикладом такого шляху інкорпорації в організм отрути може служити свинець.

18.Комбінована дія небезпечних хімічних речовин.

Можливі три типи комбінованої дії хім речовин: синергізм, коли одна речовина підсилює дію іншої, антагонізм, коли одна речовина послабляє дію іншої та сумація чи адитивна дія (дія речовин у комбінації сумується. В більшості випадків промислові отрути в комбінації діють по типу сумації.

Токсикологічні дослідження свідчать, що переважно промислові отрути в комбінації діють за типом сумації, тобто дія їх інтегрується. Це важливо враховувати під час оцінювання якості повітряного середовища. Наприклад, якщо в повітрі є пара двох речовин, для яких встановлено ГДК 0,1 мг/л для кожного, то в комбінації вони справлятимуть такий самий вплив на організм, як 0,2 мг/л кожної з них окремо.Згідно визначенню гранично допустимою концентрацією хімічної сполуки в зовнішнім середовищі називають таку її максимальну концентрацію, при впливі якої на організм періодично чи протягом усього життя, прямо або опосередковано через екологічні системи, а також через можливий економічний збиток, не виникає соматичних чи психічних захворювань схованих або тимчасово компенсованих, а також яких-небудь змін у стані здоров'я, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних коливань, котрі виявляються сучасними методами дослідження відразу чи у віддалений термін життя теперішнього і наступних поколінь.

19.Принципи нормування небезпечних хімічних речовин.

Гранично допустимі концентрації у вигляді санітарних норма-тивів є юридичною основою для проектування, будівництва й експлуатації промислових підприємств, планування й забудови житла, створення та застосування індивідуальних засобів захисту

Під час встановлення гранично допустимих концентрацій хі-мічних речовин у оточуючому середовищі вирішують такі зав¬дання:

 здійснюють розробку методик виявлення та кількісного виз¬начення шкідливого хімічного компонента й встановлюють його фізико-хімічні властивості;

 попередньо оцінюють токсичність й встановлюють орієн-товно безпечний рівень впливу токсичної речовини;

 здійснюють моделювання взаємодії організму з досліджу¬ваною хімічною речовиною й вивчення реакції організму на її вплив; якісне й кількісне оцінювання реакції організму; обґрун-тування щодо рекомендації ГДК, а також інших заходів, спрямо-ваних на попередження захворювань і підтримку оптимального самопочуття людини;

 організують впровадження ГДК у практику й перевірку її ефективності на підставі вивчення стану здоров’я й самопочуття осіб, які контактують з досліджуваною хімічною речовиною.

Виходячи з поставлених завдань, стає очевидним, що орга-нізація такого різнобічного дослідження вимагає великих ма-теріальних витрат і залучення широкого кола фахівців різного профілю: хіміків, токсикологів, біохіміків, гістологів, лікарів, економістів.

Важливе значення під час з’ясування токсичності будь-якого компонента навколишнього середовища має вивчення його фізи-ко-хімічних властивостей, що дає змогу за наявними у розпоряд¬женні хіміків і токсикологів формулами розрахувати параметри, що дають первісні уявлення про токсичність речовини й можуть бути використані на стадії розробки технологічного процесу до-слідної установки.