45. Поняття політичної соціалізації.

Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння індивідом (групою) правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству.

Термін "соціалізація" запровадив американський соціолог Ф. Гіддінгс наприкінці XIX ст. для характеристики процесу "розвитку соціальної природи людини".

У подальшому соціалізація розглядалася як процес опанування новими поколіннями знаннями, віруваннями, нормами й настановами конкретного суспільства, що відповідають їхнім соціальним ролям і забезпечують збереження й розвиток суспільства.

Засвоївши ці норми й цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб'єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи.

Зрозуміло, що соціалізація як процес засвоєння й передачі політичного досвіду неможлива поза рамками етнонаціонального досвіду освоєння дійсності.

У процесі соціалізації соціальний досвід перетворюється на власні настанови, цінності, орієнтації, засвоєння соціальних норм, ролей, навичок.

Соціалізація передбачає формування соціальних зв'язків, засвоєння надбань культури, розвиток самосвідомості, уявлень про себе, соціальне пізнання (ознайомлення з цінностями, ролями і т. ін.), засвоєння соціальних ролей та навичок практичної діяльності. Процес соціалізації включає самосоціалізацію — своєрідний внутрішній контроль і самокорекцію. Політична соціалізація є сукупністю процесів становлення політичної поведінки особистості та виявлення її політичної активності.

Під час здійснення політичної соціалізації людина ідентифікує (ототожнює) себе з певною політичною спільнотою (державою, країною, нацією, станом, соціальною групою), засвоює її символи, здобуває специфічні знання про політичні інститути й механізми дії суспільства, їх призначення, функціонування і т. ін.

У процесі політичної соціалізації особистість набуває політичного досвіду під час практичного виконання різних соціальних ролей (виборця, члена політичної партії, суспільно-політичної або іншої організації та ін.).

Суспільно-політичні структури суспільства впливають на процес політичної соціалізації, оскільки вони визначають загальні норми поведінки, регулюють їх принципи та ін.

Опосередковану, але надзвичайно важливу роль відіграють засоби масової інформації та пропаганди, література, мистецтво, які використовують різні компоненти формування свідомості (когнітивну, емоційно-комунікативну, діяльнісну), сприяють процесу залучення особистості до активного політичного життя.

46. Політична поведінка особи.

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи. Застосування в політології терміну “політична поведінка” разом із поняттями “політична участь”, “політична дія, діяльність” обумовлено тим, що слід відокремити дії суб’єктів політики, які базуються на свідомому раціональному грунті, від ірраціональних форм політичної активності, або таких поведінських актів, що є частково чи цілком неусвідомленими.

Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні:

• реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами;

• політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо);

• партиципаторна діяльність у роботі політичних організацій і партій та рухів:

• політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики;

• пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори;

• абсентеїзм – політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;

• політичне функціонування - засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури); отже – це апаратна робота фахівців, що вважають політику за професію.

Доцільно провести типологізацію різноманітних видів політичної поведінки, щоб систематизувати їх згідно певним критеріям:

І. Відповідно суб’єктів політичної поведінки виділяють – індивідуальну, групову, класову, національну, партійну, масову, у натовпі тощо.

ІІ. Згідно схильностей і психічного стану – поведінка імпульсивна, інстинктивна, емоційно-почуттєва, за настроєм, випадкова, закономірна, стихійна, неминуча, раптова.

ІІІ. Відповідно до ситуаційного контексту – стабільна, кризова, революційна, воєнна, конфліктна поведінка.

IV. За організаційними формами і нормами поведінки – інституціональна, організаційна, партиципаторна, статутна, апаратно-номенклатурна, субординаційна, легітимна (нелегітимна), неформальна.

V. Згідно тривалості поведінки – одинична акція, подія, феномен чи динамічний пролонгований процес.

VI. За гостротою проявів поведінки – незгода до боротьби, протест, гнів, ненависть, бунт, війна.

VII. За ступенем доцільності й успіху – функціональна та дисфункціональна, ефективна і низькоефективна, конструктивна і деструктивна, консолідуюча і дезінтегруюча поведінка тощо.