- •Предмет і методи політології
- •Категорії і функції політології.
- •Зв'язок політології з іншими галузями гуманітарного знання.
- •Політична думка в країнах Давнього Сходу.
- •Політична філософія Давньої Греції. Платон і Арістотель.
- •Політична думка в Давньому Римі. Лукрецій Кар, Марк Тулій Цицерон
- •7. Політична думка західноєвропейського середньовіччя.А.Блажений, ф.Аквінський
- •8.Епоха відродження. Нікколо Макіавеллі
- •9. Політичні погляди у київській русі.
- •10.Політичні ідеї с. Оріховський і.Вишенський
- •11.Конституція Пилипа Орлика
- •12. Ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
- •13. Книга буття українського народу. М. Костомаров.
- •14. Громадський соціалізм м. Драгоманова.
- •15. Основні напрями української політології.
- •16. Політичні погляди м. Грушевського та в. Винниченка.
- •17. Український консерватизм. В. Липинський «Листи до братів-хліборобів».
- •18. Політичні погляди д. Донцова. «Націоналізм».
- •19. Політична думка в Україні радянської доби
- •20. Політична думка епохи Просвітництва в Англії (Локк, Гоббс)
- •21. Теорія природного права і суспільного договору.
- •22. Концепція «правлячого класу» Моски, "теорія еліт" Паретто
- •23. Концепція плебісцитарної харизматичної демократії м.Вебера
- •24. Політична думка епохи Просвітництва у Франції. Ш.Монтеск’є і ж.-ж. Руссо.
- •25. Поняття політичної влади, її сутність і функції.
- •26.Політичні режими.
- •27. Революція і реформи у політичному житті суспільства
- •28.Громадянське суспільство та особливості його становлення?
- •29.Демократія:принципи,установки,цінності.
- •30.Політична система суспільства(псс),її структура і функції
- •31.Типи політичних систем,їх загальна характеристика
- •32.Правова держава,її ознаки
- •33.Соціальна структура суспільства у системі політичних відносин
- •34. Релігія і церква в політичному житті незалежної України
- •35. Національні відносини в політичному житті суспільства. Національна ідея.
- •36. Форма правління і форма державного устрою.
- •37. Політичні партії. Структура, функції і типи.
- •38. Національна свідомість: сутність, характер, особливості становлення.
- •39. Партійні системи.
- •40. Основні типи виборчих систем, їх загальна характеристика.
- •41. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.
- •42. Громадські організації і суспільно-політичні рухи в політичному житті.
- •43. Політичний процес: сутність, структура і характерні особливості.
- •44. Соціальна природа, характерні ознаки і функції бюрократії.
- •45. Поняття політичної соціалізації.
- •46. Політична поведінка особи.
- •47. Політична культура, сутність, структура і функції.
- •48. Типологія політичних культур.
- •49. Політична свідомість: Суть, структура, функції
- •50. Політична еліта
- •51. Сутність політичного лідерства
- •52. Національний інтерес як форма реалізації зовнішньої політики держави
- •53. Глобальні проблеми як об єкт світової політики
- •54. Міжнародні відносини як предмет політології
- •56.Зовнішня політика: сутність, цілі, засоби і функції
- •57.Політика і культура.
- •58.Політика і мораль
39. Партійні системи.
Партійна система — це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.
У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром.
Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент.
В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм), багатопартійна система й «система двох з половиною партій». Розглянемо докладніше окремі типи партійних систем.
Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновидами Дж. Сарторі вважає системи поміркованого й поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему.
Для системи поміркованого плюралізму характерні представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції, тобто таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті. Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду. Характерним прикладом стабільних партійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних — Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. В парламентарних республіках з нестабільними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись декілька разів за один термін повноважень парламенту.
Систему поляризованого плюралізму характеризують присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної — зліва і справа — деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізму. Системами поляризованого плюралізму в окремі роки були, наприклад, партійні системи Італії і Франції.
Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох, у тому числі й позасистемних, політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму.
Двопартійною вважається система, в якій визначальну роль у політичному житті відіграють дві основних партії, що чергуються при владі. При цьому кількість діючих у країні партій може бути різною, проте жодна з них, крім двох найвпливовіших, не має реальних шансів стати правлячою. Для двопартійної системи характерні відносна рівновага двох партій, які суперничають у боротьбі за владу, і значне відставання інших партій, а також наявність сильної опозиції з боку тієї партії, що зазнала поразки на виборах. Це одна з найбільш стабільних та ефективних партійних систем, якій не загрожують коаліційні кризи. Вона склалась у тих країнах, де справа не дійшла до утворення сильної революційної робітничої партії. Типовий приклад двопартійної системи — США, де ключові позиції політичного життя зайняли дві партії — Демократична й Республіканська. Європейським прикладом двопартійної системи може бути партійна система Великобританії, в політичному житті якої переважають Консервативна і Лейбористська партії.
У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка, примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Вона функціонувала, наприклад, у ФРН, де поряд з основними партіями — Соціал-демократичною і блоком Християнсько-демократичний— в парламенті діяла нечисленна третя партія — Вільна демократична, коаліція з якою забезпечувала одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду. Після об'єднання Німеччини роль такої третьої партії перейшла до партії зелених.
Однопартійна система у прямому розумінні цього слова — це така система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад, Комуністична партія Радянського Союзу. Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Прикладом може бути партійна система Японії, де Ліберально-демократична партія була правлячою майже 40 років (до 1993 p.). Протягом десятиліть у Швеції була правлячою Соціал-демократична робітнича партія.