37. Політичні партії. Структура, функції і типи.

Важливими політич­ними, інститутами, елементами полі­тичної системи суспільства є полі­тичні партії. Вони виражають інтереси соціальних спільностей і виступають голов­ною ланкою, яка пов'язує громадянське суспільство з державою, забезпечує пред­ставництво соціальних інтересів у політичній сфері суспільства. Багатоманітність соціаль­них інтересів зумовлює наявність у суспіль­стві різних політичних партій. У взаємодії — співробітництві чи боротьбі — між собою вони прагнуть до завоювання (найчастіше за допомогою виборів), утримання й використання державної влади. Перемога тієї чи іншої політичної партії на виборах створює можливість використання держав­них посад для утвердження її лінії у вирішенні економічних, соціальних і полі­тичних питань. Боротьба політичних партій і свобода виборів є важливими засадами демократичного суспільства.

Політична партія — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе­ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар­тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

• політичне представництво соціальних інтересів;

• соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

• розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

• боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

• участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату; участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

• політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу­ченню його до політичної системи;

• формування громадської думки;

• політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихиль­ників і виборців;

• підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

За соціальною типологією, тобто за орієн­тацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, виділяють такі політичні партії:

Робітничі (комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні),

дрібнобуржуазні, буржуазні і поміщицькі партії,

жіночі,

молодіжні,

інтеркласові (орієнтуються на різні суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визна­чатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як державно-політичну спільність, а не як етнічну),

національні (виходять з етнічного розуміння нації і де національне нерідко пере­ростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На національний чинник найчастіше посилаються партії фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогре­сивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі за національну незалежність),

регіональні,

гротескні партії (об'єднують прихильників якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шану­вальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але згуртований склад).

За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на:

ідейно-політичні (партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо),

праг­матичні (такі партії, які орієнту­ються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців),

харизматично-вождистські (формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його під­тримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямова­ність, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами).

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяль­ності, за якими партії поділяються на революційні, рефор­містські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існую­чого ладу, але зі збереженням його основ. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною осно­вою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і праві. Праві - прихильників збереження існуючого ладу, а ліві - прихильники радикальних змін.

Залежно від типу організаційної структури політичні партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єд­нують у своїх лавах невелику кількість впливових професій­них політиків і спираються на фінансову підтримку підпри­ємницьких структур. Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності.

За місцем, яке партії посідають у політичній системі, вони поділяються:

• неподільно пануючі в політичній систе­мі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів;

• правлячі, тобто такі, що самостійно або в коаліції з іншими партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу;

• опозиційні — такі, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими пар­тіями політичного курсу.