17. Загальні риси річкової мережі україни Найбiльшi рiчкu України

Днinpo 981

Пiвденний Буг 806

Псел 717

Днicтep 705

Сiвeрський Донець 672

Горинь 659

Десна 591

Інгулець 549

Ворскла 464

Надзвичайно розгалужена мережа рiчок пронизує територію Укpaїни - вiд гігантських водних артерій (Днinро, Дунай, Днiстер, Пд. Буг) до найдрiбнiшиx їx ланок - малих рiчок. Малi рiчки становлять переваж­ну бiльшiсть. Так, довжину менщу нiж 100 км мають близько 99 % загаль­ної кiлькостi рiчок. Фaxiвцi налiчують на території України 63 029 малих річок i вoдoтoкiв загальною довжиною 185,8 тис. км. Пере важна бiльшiсть рiчок завдовжки менше 10 км. Малих рiчок налiчуєтъся 1687. Taкi рiчки переважають у басейнах Віслі, Дунаю, Днicтpa та Причорноморської низовини. А У басейнах Пiвденноro Бугу i Днinpa переважна бiльшiсть рiчок iз середньою площею водозбору 50,1-100 км2. У Приазов’ї площi водозбору переважноi бiльшоcтi рiчок _ 100,1-200 км². Середня площа водозбору малоi рiчки становить в Укpaїнi близько 10 км2, середня ii довжина - 3 км. У середньому на територii ресnyблiки на 1 км2 припадає 411 м довжини великоi чи малоi рiчки. Роз­подiл рiчок та ix густота в Україні дуже нерівномірні. Це пояснюється не­однаковими в рiзних частинах країни клiматичними умовами, характе­ром рельєфу, reoлоriчною будовою окремих районiв та iншими факторами. Взагалi кiлькiсть i воднiсть рiчок зменшуєтъся в напрямку вiд бiльш воло­гого пiвнiчного заходу до посушливого пiвденноro сходу. Мiж пониззям Днiпра та озером Сиваш зовсім немає рiчок - це своєрiдний безстiчний подовий район. Heмає рiчок i на закарстованих яйлах Кримських rip.

Найгустiша мережа рiчок - у Карпатах (у басейнi Тиси, у верхiв'ях Прyrа i Днiстра), де на 1 км2 територiї припадає 1,7 км рiчок. Відносно густа їx мережа на Полiссi, в Лiсостепу та Гiрському Криму - 0,33­0,4 км/км2. У Степу вона не перевищує 0,2 км/l км2, а на пiвднi республi­ки є достатньо районiв, де рiчкова мережа надзвичайно piдкa. Найбiльша кiлькiсть рiчок у басейнi Днiпра - 27,7%, Дунаю - 26,3%, Днiстра ­23,7 % i Пiвденноro Бугу - 9,3 %. Iз 4011 рiчок завдовжки понад 10 км. майже двi третини (73,3 %) належать до групи з довжиною менше 25 км, 23,4 % становлять рiчки завдовжки вiд 26 до 100 км i тiльки 3,3 % рiчок мають довжину понад 100 км. Переважна бiльшiсть рiчок України несе свої води на пiвдень у Чорне й Азовське моря i лише невеличка їx кiлькiсть (близько 4 %) належить до басейну р. Вiсла, що впадає в Балтiйське море. Рiчкова мережа країни розподiляється на 8 великих басейнiв: басейни рiчок Вiсли, Дунаю, Днiстра, Пiвденного Бугу, Днiпра, Ciвepcькoro Дiнця, а також рiчок Приазовського та Пiвнiчночорноморського басейнiв.

19. Зміна основних компонентів природного середовища під впливом діяльності людини на території України. Природоохоронні території.

Вплив господарської діяльності людини на природнi умови i природнi ресурси

З року в piк зростають обсяги видобутку рiзних корисних копалин, зростає площа кap'єpiв, довжина й глибина шахт, що призводить iнколи до обвалiв, зменшення площi орних земель тощо. Скорочуються вони i через насипання териконiв i вiдвалiв iз порiд, якi вивезенi при розробцi шахт, кap'єpiв, а також будiвництвi мiст, дорiг, водосховищ. За останні 30 років загальнi втрати використовуваних у сiльському господарствi земель переви­щили 2 млн га.

Змiнюється пiд впливом дiяльностi людини й рельєф територiї. Так, ще у першому тисячолiттi нашi предки насипали вздовж пiвденних рубежiв своїх земель сторожовi вали, вiдомi пiд назвою "Змiєвих валiв". На пiвденних теренах України височать могили-кургани висотою до 30 м. У районах Дон­басу i Приднiпров'я характерними формами рельєфу є вiдвали пустої породи й терикони шахт, якi пiднiмаються над навколишньою мiсцевiстю на 60-100 м. Поздовжнє розорювання схилiв, знищення природної рослинностi (особ­ливо в горах) спричиняє змив грунтів, утворення ярiв, зсувiв тощо. Переосу­шення зволожених грунтів, вiдвальне розорювання їх призводить до розвiвання верхнього збагаченого шару вітром.

Haдмipнe зрошення призводить до пiдтягування до поверхнi розчинених солей з нижнiх горизонтiв, якi, нагромаджуючись бiля поверхнi, перетворю­ють його в солончак. Ґрунти втрачають свою родючiсть i через надмінре, науково необrpунто­ване використання мiнеральних добрив та отрутохімікатів.

Пiд впливом господарської дiяльностi змiнюється мiкроклiмат окремих територiй, а також планети в цiлому. Вченi вважають, що він стає сухiшим через посилення парникового ефекту, який, у свою чергу, зумовлений пiдвищенням вміст оксиду вуглецю у повiтрi.

Через велику концентрацiю пилу й газiв над великими промисловими мiстами зменшується притiк сонячної радiацiї, зростає кількість опадiв, часто утворюються тумани.

Промисловi та побутовi стоки, звалища смiття сильно забруднюють води річок, озер, пiдземнi води. Найзабрудненiшими рiчками нашої країни є Сiверський Донець, Iнгулець, Пiвденний Буг, Днiпро, Дунай, Днiстер.

Розв'язання проблем охорони i збереження природи займа€ться 6агато рiзних наук, у тому числi географiя та окремі її галузi.

Для пiдприємств, що забруднюють природу, встановлюють гранично-допустимi викиди (ГДВ).

Заповідні (охоронні) території здійснюють охорону екосистем, включаючи усі їхні компоненти. Розподіл за категоріями охоронних природних об’єктів та територій розроблений у Законі України “Про природно-заповідний фонд”. Ці об’єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва.

З 1990 року розпочалася розробка стратегій заповідної справи в незалежній Україні. За ініціативою уряду України йде розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 року заповідний фонд України включав 5602 території та об’єкти і нараховував загальну площу в 1 млн 255 тис. га (див. додаток 3). Планується довести площу охоронних територій в Україні до 3% від її території, а після 2000 року до 5%.

Ряд охоронних територій України має високе рекреаційне, наукове та екологічне значення. До них, в першу чергу, належать такі:

Сіверськодонецькій національний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави та борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50 тис. га) та Шацький (32 тис. га) національні парки.

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угрупування охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділків: Хомутовський степ, Кам’яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цього комплексу складає 2756 га. У Хомутівському степу нараховується 588 видів 73 родин.