5. Використання міжнародно-правової доктрини як джерела міжнародного права.

Починаючи з ХІХ ст. вчені в галузі міжнародного права пробують здійснити неофіційну наукову кодифікацію цієї системи права. Деякі спроби виявляються настільки вдалими, що такі кодекси держави використовували у власній практиці міждержавних відносин. Така діяльність сприяла тому, що міжнародне право другої половини XIX — початку XX ст. почали називати ще «доктринальним правом», «правом учених». Дехто з теоретиків міжнародного права настільки переоцінив значення наукових праць своїх колег, що почав стверджувати, нібито формування міжнародного права є справою теоретиків.

Проте практика міжнародного права свідчить про інше. Думка вчених високо цінувалася як засіб встановлення наявності чи відсутності норм міжнародного права. До послуг учених вдавалися, коли було необхідно дати кваліфіковане тлумачення міжнародно-правових актів. Коли ж держава та міжнародні організації почали широко публікувати міжнародно-правові документи, державні акти, дипломатичні джерела, рішення міжнародних організацій тощо, до доктрини як засобу встановлення норми вдаються дедалі менше.

На сьогодні спадає тенденція звернення до вчених з метою почути їхнє тлумачення норм міжнародного права. Цю функцію досить успішно виконують міжнародні судові установи, відповідні комітети міждержавних організацій.

Доктрина юристів важлива лише як засіб внести ясність у погляди на норми міжнародного права, щоб сприяти полегшенню їх формування. Сама по собі вона не має юридичної обов'язковості. У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН сказано, що суд зобов'язаний вирішувати передані йому спори на основі міжнародного права і застосовувати доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з проблем публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових норм. Але жодного разу Міжнародний Суд ООН у своїх рішеннях на доктрину міжнародного права не посилався.

Звичайно, сучасні міжнародні відносини настільки ускладнилися, що без їх належного наукового аналізу неможливо сформувати відповідні норми міжнародно-правового регулювання. Досвід провідних науковців світу широко використовується в діяльності Комісії міжнародного права ООН. Саме через Комісію вчені мають можливість впливати на правосвідомість і практику держав, а через них і на формування та розвиток міжнародного права. Але проекти Комісії, як і доктрини міжнародного права, не є джерелами міжнародного права

У загальній теорії права під джерелом права прийнято розуміти: систему правообразующих факторів - економічних, соціально-політичних, соціально-психологічних, духовних (загальна й політико-правова культура) і т.п.; зовнішню форму існування юридичних норм (нормативний акт, нормативний договір, судовий прецедент, правовий звичай). Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми. Слід мати на увазі, що жодний із документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вважають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, прийнятого 26 червня 1945 року.

Цей Статут, що є невід'ємною частиною Статуту ООН, виступає в якості міжнародного договору, у якому беруть участь майже всі держави світу.

Відповідно до цього документа до джерел міжнародного права належать: а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, що сперечаються; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення і доктрини, найбільш, кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм. Загальні міжнародні конвенції (договори) - це угоди, які стосуються кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного права, об'єкт і мети яких становлять інтерес для міжнародного співтовариства в цілому. До них ставляться конвенції й договори по забезпеченню миру й безпеки, а також ті, які кодифікують міжнародне право, наприклад, Віденська

конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Конвенція ООН по морському праву 1982 р. Міжнародним порядком зізнається таке правило поведінки суб'єктів міжнародного права, що з'явилося в силу частої повторюваності однотипних дій і визнання за ними норми права. Загальні принципи права - це загальні принципи національних систем права (наприклад, ніхто не може передати більше прав, чим має; ніхто не може бути суддею у власній справі й т.д.). Відповідно ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН рішення цього судового органа, як і інших міжнародних судових і арбітражних органів, можуть використовуватися в якості допоміжного засобу для визначення правових норм.