3. Сутність міжнародного правотворчого процесу. Способи створення норм мп

Міжнародна правотворчість є активно-творчою діяльністю суб’єктів міжнародного права по формуванню правової норми шляхом узгодження державних інтересів, позицій. Держава – головний суб’єкт правотворчого процесу.

Основний шлях створення норм міжнародного права – досягнення угоди між суб’єктами міжнародного права. В сфері міждержавних відносин немає спеціалізованого нормотворчого органу. Самі суб’єкти здійснюють правотворчі функції.

Процесу міжнародно-правового нормотворення характерні дві стадії:

а) досягнення згоди інших суб’єктів міжнародного права (в першу чергу держав) щодо змісту правил поведінки;

б) досягнення згоди стосовно визнання цих правил поведінки в якості норм міжнародного права.

Правотворчім стадіям передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб і інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах:

а) власного бачення механізму вирішення проблеми;

б) прогнозу перспективи її впорядкованого розвитку;

в) можливості використання потенціалу інших держав у вирішенні вказаної проблеми. Міжнародна правотворчість починається з договірної ініціативи, яка може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди.

Безпосереднє створення норм міжнародного права розпочинається з процесу узгодження позицій суб’єктів міжнародного права щодо можливого варіанту норми. Держава зацікавлена в кінцевому результаті повинна мати не тільки обґрунтовану позицію, а й попередньо визначитись, на які компроміси вона готова піти для досягнення мети. Процес узгодження позицій за своєю суттю є виробленням прийнятного проекту норми права. Прийнятність визначається збалансованістю прав і обов’язків учасників угоди.

Дві стадії міжнародного нормотворчого процесу за часом можуть співпадати, а можуть мати суттєвий розрив інколи до років. Одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої у разі, якщо:

1. Акти міжнародних організацій і конференцій приймаються голосуванням або консенсусом та держави погодились визнати за ними юридичну силу.

2. Міжнародно-правові акти набирають сили з моменту їх підписання.

Розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу закономірний, у разі вступу міжнародно-правового акту в силу на умовах:

- ратифікації,

- підписання певною кількістю сторін чи певними учасниками,

- настання певної події чи ситуації тощо.

Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних організацій складають їх установчі акти і правила процедури головних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій різноманітна. Вона може:

а) виступити з договірною ініціативою,

б) запропонувати проект міжнародно-правового акту,

в) скликати дипломатичну конференцію для його обговорення,

г) провести його узгодження в рамках власних органів,

д) стимулювати держави до визнання виробленого міжнародно-правового акту юридично обов’язковим,

е) здійснювати функцію реєстратора і депозитарія,

є) з допомогою держав готовити офіційні тексти різними мовами,

ж) мати повноваження тлумачення, перегляду акту тощо.

Міжнародні організації можуть також виконувати допоміжні правотворчі функції при виробленні норм міжнародного права іншими суб’єктами. Таку нормотворчу функцію називають квазінормотворчою.

Стосовно традиційних звичаїв, які історично склалися і функціонують завдання міжнародного нормотворчого процесу – привести їх у відповідність з новими міжнародними реаліями. Ті ж звичаї, які формуються в порівняно нетривалий час, утворюються в порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході якого виробляються відповідні міжнародно-правові акти.

Певний вплив на міжнародний правотворчий процес продовжують здійснювати міжнародно-правові доктрини, резолюції громадських організацій і наукових установ, думки відомих державних і політичних діячів.

Н МП є основним елементом МП, з якого побудована система МП, як нормативний акт. Вчення про норму є основним в теорії МП. Чи то зміст норми відображає основний зміст МП та його основні характеристики та функції. Структура норми складається з трьох елементів, як і в національному законодавстві в МП структура норми дещо інша, оскільки гіпотеза і диспозиція містятьс в одній нормі; санкційний припис не елементом НМП, і міститься в МП окремо. на відміну від національних систем права в МП існують і функціонують 4 загальносистемні інститути.

- відповідальність;

- санкції примусу;

- визнання;

- правонаступництво.

Два останніх елементи є елементами інституту правосуб'єктності

Види міжнародно-правових норм визначаються за різноманітними класифікуючими ознаками: За змістом і місцем в системі міжнародного права: цілі - що реалізуються в рамках нормативної системи міжнародного права; принципи - під ними розуміють загальні, імперативні принципи міжнародного права, що встановлюють основи міжнародного правопорядку, міжнародного миру і співробітництва; норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, що виникли в результаті угоди держав та інших суб'єктів міжнародного права, реалізація яких забезпечується примусовими заходами міжнародно-правового характеру. За способом створення і формою існування (за джерелами): договірні - норми, що є продуктом угоди суб'єктів міжнародного права й містяться в міжнародних договорах; звичаєві - норми, що виникли в результаті кількаразового і тривалого

застосування суб'єктами міжнародного права певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах. За

сферою дії: універсальні - регулюючі відносини між усіма державами-членами світового співтовариства (напр., норми, що містяться в Статуті ООН від 26.06.1945); партикулярні (регіональні і локальні) - що діють на певну кількість суб’єктів). За юридичною силою: імперативні - до них належать основні принципи міжнародного права; диспозитивні - під ними розуміються такі норми, що припускають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. За змістом правил поведінки: матеріальні - містять у собі права й обов'язки сторін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод; процесуальні - це норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН. За своєю роллю в

механізмі міжнародно-правового регулювання: регулятивні - ці норми представляють суб'єктам право на вчинення передбачених у них позитивних дій; охоронні - вони виконують функцію захисту міжнародного правопорядку від порушень, установлюють заходи відповідальності і санкції стосовно порушників. Сукупність міжнародно-правових норм становить систему міжнародного права.