15. Проблеми вдосконалення організації і діяльності оон. Проект реформи оон

За роки своєї діяльності ООН здійснила історичну місію, відігравши важливу роль у численних прогресивних зрушеннях, що відбулися у світі у другій половині XX ст. Найважливіше джерело сили Організації Об'єднаних Націй — це універсальність ЇЇ членства і всеохоплюючий масштаб її мандату. Саме завдяки цим особливостям ООН є унікальним і незамінним форумом обговорення глобальних проблем та пошуку шляхів їх розв'язання, інструментом врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки, розвитку співробітництва в політичній, економічній, соціальній та інших сферах. Проте світ зазнав і негативних змін, особливо наприкінці 80-х — у 90-х роках. Загострення глобальних проблем, виникнення хвилі міжнародних конфліктів після розвалу біполярної структури, еволюція змісту і сутності конфліктів тощо зумовили необхідність адаптації ООН до нових реалій. На планеті склався новий баланс сил між центрами впливу. В результаті розвалу СРСР, багатопланової кризи в Росії, зміцнення позицій ФРН і Японії, зростання ролі країн, що розвиваються, утворилася нова геополітична ситуація, яка має враховуватися в діяльності ООН. Зміцнілі країни і ре гіони мають бути адекватно представлені в головних органах ООН, особливо в Раді Безпеки.

Особливість сучасного міжнародного розвитку полягає і в тому, що міжнародні проблеми дедалі більше набувають трансекторального, міжсекторального характеру. Це стосується і проблем урегулювання конфліктів, і проблем розвитку, і проблем надзвичайної допомоги. Тому невідкладне завдання ООН — забезпечити єдність цілей і дій різних департаментів та структур її системи, забезпечити комплексний підхід до розв'язання міжнародних проблем. Сьогодні як ніколи потрібна координація дій в усіх сферах.

Назріла необхідність перебудови Секретаріату ООН, який непомірно розрісся і хибує на дублювання, паралелізм, невиправдані фінансові втрати.

Очевидною стала недосконалість системи фінансування, що проявляється у хронічній фінансовій кризі ООН.

Із розвитком подій одні органи ООН стали анахронізмом (наприклад, пов'язані з деколонізацією), а на деяких напрямках діяльності відчуваються явні прогалини (екологія, боротьба з наркоманією, міжнародний тероризм та ін.).

Не відповідає сучасним вимогам і система контролю в ООН. Зміцніли регіональні організації, що створило умови для перерозподілу сфер дії між ними та ООН. ООН має сконцентруватися на пріоритетних напрямках, координуючи діяльність інших організацій.

В сучасних умовах стрімких змін і непередбачених подій особливо важливо забезпечити оперативне реагування. Отже, на перший план перед ООН висунулися такі завдання, як єдність цілей, узгодженість дій, стратегічне розміщення ресурсів, швидкість, гнучкість та ефективність. Для того, щоб ООН відповідала вимогам часу, необхідно здійснити багато-аспектні реформування, які б охоплювали перебудову Секретаріату, перегляд деяких правових основ функціонування організації. Як зазначив Генеральний Секретар Кофі Аннан, «головна мета нинішніх реформаторських зусиль полягає у звуженні розриву між устремліннями і досягненнями. Зробити це планується за рахунок створення нової культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єднаних Націй, які дозволять підвищити цілеспрямованість, узгодженість зусиль і швидкість реагування на невідкладні потреби міжнародного співтовариства».

«Хвороби» ООН і шляхи вдосконалення організації визначалися роками. У 1975 р. з'явилася доповідь групи експертів з питань структури системи ООН. У 1985 р. критичні зауваження і рекомендації були узагальнені в доповіді об'єднаної інспекційної групи.

Обговорення проблем реформування ООН особливо активізувалося в ході підготовки до 50-річчя утворення Організації. Ці питання були лейтмотивом виступів керівників держав і урядів під час загальних дискусій на 49-й сесії Генеральної Асамблеї у 1994 р. і на ювілейній, 50-й сесії. Проблеми реформування були в центрі уваги і на наступних сесіях Генеральної Асамблеї.

Велику аналітичну узагальнюючу роботу здійснили група експертів під керівництвом Виконуючого координатора реформи Мориса Стронга, а також члени Керівного комітету з реформи.

Результатом ґрунтовного і всебічного вивчення пропозицій щодо перебудови ООН була доповідь Генерального Секретаря Кофі Аннана від 14 липня 1997 р. під назвою «Поновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». Доповідь є глибоким фундаментальним дослідженням назрілих проблем реформування Організації з урахуванням досвіду минулого, реалій і перспектив розвитку у XXI ст. Доповідь охоплює три типи заходів. Перший тип —це заходи з реформування структури й системи управління Секретаріату. Другий тип — заходи з удосконалення структури і функціонування міжурядових органів ООН. Третій тип — це фундаментальні пропозиції щодо нових підходів до розробки політики, пріоритетів і стратегії ООН.

Основними елементами нової структури керівництва і управління є запровадження посади першого заступника Генсекретаря, створення Групи старших керівників, перебу­дова роботи Секретаріату в межах секторальних груп, які включали б усі департаменти, фонди і програми ООН, створення Групи стратегічного планування.

Щодо секторальних груп, то спочатку вони передбачалися за такою тематикою: мир і безпека; економічні й соціальні питання; співробітництво в цілях розвитку; гуманітарні питання; права людини. Пізніше були створені Виконавчі комітети з перших чотирьох проблем. Було визнано, що проблема прав людини як міжсекторальна має розглядатися в усіх чотирьох комітетах.

Мета Виконавчих комітетів полягає в тому, щоб сприяти скороченню дублювання, зміцненню узгодженості дій численних структур Секретаріату, зменшенню адміністративних витрат, сприяти спільному стратегічному плануванню і прийняттю рішень.

Було здійснено укрупнення споріднених структур. Три департаменти, які займалися економічними і соціальними питаннями, були об'єднані в один Департамент соціальних і економічних питань. Були також об'єднані три підрозділи, що обслуговують керівні органи і конференції, в Департамент у справах Генеральної Асамблеї і конференційного обслуговування.

В результаті вжитих організаційних заходів у 1998—1999 рр. кількість посад у Секретаріаті було скорочено на 1000 — тобто на 25 % порівняно зі штатним розкладом 1984—1985 рр., коли посад налічувалося 12 тис.

Мета Групи стратегічного планування полягає в тому, щоб допомагати Генеральному Секретареві виявляти нові глобальні проблеми і тенденції, аналізувати їхні наслідки, розробляти методи роботи ООН.

Для зміцнення фінансової спроможності Організації Програма реформ передбачала створення Оборотного кредитного фонду з капіталом до 1 млрд дол. за рахунок добровільних внесків та інших джерел.

У плані сприяння стабільному розвитку передбачено об'єднання відповідних фондів і програм Організації в Групу з питань розвитку, а також створення нового Управління з фінансового розвитку.

Поряд із заходами з перебудови Секретаріату ООН і системи управління Програма реформ визначила нові підходи до розробки політики, зокрема Генеральною Асамблеєю, яка виробляє загальний курс діяльності Організації. Пропонується забезпечити тематичний підхід у роботі як Генеральної Асамблеї, так і її комітетів. Через велику кількість питань, які вносяться до порядку денного Асамблеї (168 на 51-й сесії у 1997 р.), важко глибоко і всебічно обговорити найбільш назрілі проблеми. Тому рекомендовано, щоб Генеральна Асамблея завчасно — за два роки — формувала найбільш суттєві й актуальні питання, які варто предметно обговорювати на сесії. Вважається доцільним, щоб кожний її головний комітет визначав на рік тематичну спрямованість своєї роботи.

Серед проблем реформування ООН визначне місце пра-вомірно посідає підвищення ефективності миротворчої діяльності.

Через те, що на даному етапі ООН не володіє потенціалом для вживання заходів примусу на основі глави VII, найбільш ефективним засобом стримання агресії або припинення конфлікту є створювані на разовій основі коаліції держав. Але для забезпечення легітимності таких міжнародних дій необхідний мандат Ради Безпеки.

Одна з проблем полягає в тому, щоб забезпечити ефективність економічних санкцій і в той же час обмежити збитки, які несуть країни, котрі застосовують санкції. Необхідно також ураховувати гуманітарні наслідки санкцій і критерії їх застосування і відміни.

Успіх операцій з підтримання миру значною мірою залежить від швидкості їх розгортання, аби не допустити дальшої ескалації конфліктів. У цьому плані бачиться необ­хідним своєчасне відрядження в зону конфлікту ядра штабу місії швидкого розгортання — невеликої багатопрофільної групи для забезпечення прийому контингентів. Позитивним є і рішення групи держав-членів взяти участь у створенні резервної бригади високого ступеня готовності. Як свідчить досвід, доцільно, аби Рада Безпеки при формуванні операції з підтримання миру встановлювала термін для укладання угоди про статус контингенту між ООН і урядом країни, що приймає. А до укладення такої угоди на тимчасовій основі повинна застосовуватися типова угода про статус сил розгортання.

Центральну роль у підтриманні миру і врегулюванні конфліктів відіграє рівень діяльності Ради Безпеки. З особливою гостротою постало питання про необхідність реформування Ради Безпеки, оскільки стала очевидною невідповідність структури цього головного органу ООН новій глобальній геополітичній ситуації. Різко зросла кількість членів ООН. Змінилася вага ряду держав на міжнародній арені, які претендують на нові ролі у світових справах. Склався новий баланс сил між традиційними і новими центрами впливу. Все це обумовило необхідність відповідних змін у складі Ради Безпеки.

Як показало життя, реформа Ради Безпеки є наріжним каменем оновлення ООН і в той же час — найскладнішим елементом її перебудови.

Правомірність і необхідність розширення складу Ради Безпеки визнаються переважною більшістю країн. Проте погляди розходяться з практичних питань: на скільки треба збільшити цей орган і хто має отримати статус постійного члена. Відсутня єдина точка зору і щодо права вето. Так, західні країни виступили за незначне збільшення кількості постійних членів (два — ФРН і Японія) і за збереження права вето. Більшість країн, що розвиваються, висловилися за широке представництво у складі постійних членів усіх регіонів світу і обмеження чи ліквідацію права вето. Конкретні пропозиції, що опинилися в центрі обговорення, зводилися до наступного: збільшити кількість постійних членів на п'ять (ФРН, Японія і три країни від Азії, Африки і Латинської Америки); збільшити склад Ради Безпеки на п'ять постійних і чотири непостійних члени від регіонів; ввести до складу Ради Безпеки п'ять постійних членів без права вето; статус постійних членів мають отримати не окремі країни, а регіональні організації (ЄС, ОАЄ, ОАД та ін.); статус постійних членів країни від Азії, Африки і Латинської Америки повинні отримувати на ротаційній основі.

Корінна проблема реформування Ради Безпеки полягає в суперечності між правомірним розширенням членського складу цього органу і загрозою втрати його ефективності. Цілком очевидно, що збільшення кількості постійних членів розширило б можливості застосування права вето і створило б додаткові труднощі на шляху до оперативного ухвалення рішень. Позбавлення ж права вето було б дискримінацією відносно нових постійних членів.

Досвід обговорення пропозицій щодо реформування ООН свідчить, що перебудова Організації — процес складний і довготривалий. Легше втілюються заходи з перебудови Секретаріату; складніше реформувати міжурядові органи і методи здійснення пріоритетних напрямів діяльності.

Отож реформування ООН залишається назрілою і невідкладною проблемою.