2. Способи і порядок реалізації норм міжнародного права в правовій системі держав

Реалізація норм міжнародного права є втіленням в життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб’єктів міжнародного права, їх діяльність по практичному здійсненню міжнародно-правових нормативних розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб’єктів міжнародного права.

Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:

а) через правовідносини;

б) поза правовідносинами.

Така реалізація здійснюється двома шляхами:

а) через дію;

б) утриманням від дії суб’ єктом права.

Існує чотири способи реалізації розпоряджень міжнародно-правових норм в суспільно бажані результати:

- виконання,

- використання,

- дотримання,

• застосування.

Існують деякі юридично необхідні обмеження щодо способів норм міжнародного права різними суб’ єктами МП. В силу того місця, яке займає держава серед суб’ єктів міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями інших суб’ єктів.

Застосування права – це державно-владна реалізація. За волею держави або уповноваженого на те органу держави, цей спосіб реалізації норми міжнародного права може

бути застосований навіть до виникнення міжнародних правовідносин.

Застосування норм міжнародного права можуть здійснювати міжнародні органи (Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні суди і арбітражі, Рада Безпеки ООН) в силу повноважень, наданих їм державами. Отже, застосування норми міжнародного права не є простою дією, воно вимагає вияснення фактичних обставин правопорушення, їх оцінки, встановлення норм, які можуть бути застосовані, визначення сфери дії таких норм і співставлення їх з конкретною поведінкою (чи відсутністю такої) суб’єкта міжнародного права, вияснення змісту відповідної норми, можливостей і способів її застосування до встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо. Дотримання норм міжнародного права полягає в утриманні від дій, заборонених міжнародно-правовим актом.

В міжнародно-правовому механізм реалізації норм міжнародного права виділяють два компоненти:

а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;

б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.

Нормативно-правовий компонент є міжнародно-правовою основою реалізації норм міжнародного права. Завдання нормативно-правового компоненту:

а) визначення суб’ єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій (правозабезпечення);

б) з’ ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування і основних параметрів можливої дії (тлумачення);

в) нормативне забезпечення обробки інформації, яка визначає поведінку суб’ єкта реалізації (міжнародний контроль);

г) нормативне забезпечення індивідуальних або колективних дій суб’ єктів по реалізації норм міжнародного права (правозастосування). Важливою умовою забезпечення реалізації норм міжнародного права є міжнародний контроль. Суть контролю полягає в зборі і оцінці інформації, виясненні фактичних обставин діяльності суб’ єктів міжнародного права по реалізації міжнародно-правових норм. Контроль може бути локальним (партикулярним), регіональним і універсальним. Міжнародний контроль здійснюється як індивідуально, так і колективними зусиллями держав. Він може бути спеціальним, тобто стосовно певної конвенції і загальним. Результати контролю оформлюються в доповіді, повідомленні, резолюції, які можуть мати певні правові наслідки.

Правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права є індивідуальною або колективною діяльністю суб’ єктів міжнародного права по втіленню норм в життя. До неї вдаються на випадок порушення передбаченого процесу реалізації норми міжнародного права. Повноваження здійснювати правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права мають Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН інші міжнародні судові установи. Здійснюють вони ці повноваження через вияснення фактичних обставин, юридичну кваліфікацію і прийняття рішення.

Таке рішення може бути прийняттям конкретного правозастосовчого акту рекомендаційного або обов’ язкового характеру (рішення Ради Безпеки, міжнародних судових установ тощо).

Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило поводження, що признається державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового. Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права. У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав. До основних положень цієї теорії належать наступні посилання: процес створення норм міжнародного права є процесом узгодження воль держав. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового; зміст волі держави складає його міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.

Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі: загальне ставлення держави до міжнародного права,його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм; уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави; принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає; розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д. Оскільки будь-яка держава - класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер: конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави - його суспільно-економічні, політична системи,співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому; співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому; у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних; у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні.