15. Проблема роззброєння та обмеження озброєнь в мп

Заходи з роззброєння й обмеження озброєння виступають матеріальними гарантіями безпеки держав. Війну не можна виключити міжнародним правом. Фактична військова безпека сучасних держав ґрунтується на підтриманні військового потенціалу, який є матеріальною основою здійснення самооборони. Але відсутність загрози збройного нападу підвищується в разі приблизної рівності військових потенціалів. Тому принцип рівності припускає зниження рівня військового протистояння сторін за допомогою роззброєння, що включає також обмеження озброєння та контроль за ним. Ідея роззброєння виражає вікові прагнення людства знайти найбільш дієвий спосіб рятування від нещасть війни. З давніх давен до наших днів була складена велика кількість проектів, у яких втілилася ідея світу без зброї. Але ця проблема виявилася і найбільш складною.

Роззброєння — це широкий комплекс погоджених заходів держав, покликаних зменшити, а зрештою і цілком ліквідувати матеріальні засоби ведення війни. У даний час роззброєння є принципом міжнародного права, який не містить обов'язку роззброюватися, а вимагає від держав домагатися й укладати договори про роззброєння.

Важлива роль у проблемі роззброєння належить Статуту ООН. Статут доручає Генеральній Асамблеї вироблення загальних принципів роззброєння та надання рекомендацій членам ООН. На Раду Безпеки Статут покладає відповідальність за розробку системи регулювання озброєнь (ст. 26). Розгляд питань роззброєння займає одне з центральних місць у діяльності ООН. Органом ООН є Комісія з роззброєння, до складу якої входять усі держави — члени ООН. Відбулися три спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння (1978, 1982, 1988).

Центральним питанням проблеми роззброєння є заборона та знищення зброї масового знищення, перш за все ядерне роззброєння. Повна заборона ядерної зброї (заборона застосовувати, робити, випробувати) зараз неможлива. На практиці ця мета може бути досягнута поступово: заборона випробувань; заборона застосування; нерозповсюдження ядерної зброї; припинення її виробництва; створення без'ядерних зон. Проте залишається проблематичним забезпечення участі в міжнародних договорах з ядерного роззброєння всіх чи хоча б переважної більшості ядерних і колоядерних держав.

Міжнародно-правове регулювання обмежень на випробування ядерної зброї почалося з підписання Договору про заборону іспитів ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою 1963 р. У 1996 р. був підписаний Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Учасники

Договору зобов'язалися не робити будь-яких випробних вибухів ядерної зброї та будь-яких інших ядерних вибухів, а також заборонити та запобігати будь-яким таким ядерним вибухам у будь-якому місці, що знаходиться під їхньою юрисдикцією чи контролем. Передбачено створення контрольного механізму за дотриманням зобов'язань за цим Договором.

У сфері нерозповсюдження ядерної зброй найбільш авторитетним та універсальним є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., відповідно до якого держава, що володіє ядерною зброєю, зобов'язується не передавати кому б то не було ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також мати контроль над ними. Держави, що не володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не приймати ядерної зброї й інших вибухових пристроїв, не приймати допомоги у виробництві такої зброї. Держави-учасниці визнають право Міжнародної агенції з ядерної енергії проводити перевірки виконання зобов'язання за цим Договором. У 1995 р. Договір про нерозповсюджен-ня ядерної зброї був продовжений на невизначений термін. Україна бере участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї в якості неядерної держави.

Протягом останніх 30 років була укладена низка міжнародних договорів про часткове знищення ядерної зброї. Од­ним із напрямів останньої є обмеження стратегічних озброєнь. У поняття стратегічних озброєнь зазвичай включа­ють як оборонні, так і наступальні озброєння, що мають підвищену руйнівну силу та дальність. Переважна більшість міжнародних договорів у цій сфері була підписана двома державами з найбільшими ядерними потенціалами — СРСР (потім Росією) та США: Угода про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р. (ПРО) — взаємне обмеження систем ПРО відповідно до принципу однакової безпеки; Тимчасова угода про деякі заходи в області обмеження СНВ 1972 р. (ОСВ-1) — забороняла збільшувати число ракет наземного базування, пускові установки на підводних човнах, термін дії - 5 років; Договори ОСВ-2 1979 р. та Про скорочення й обмеження стратегічних і наступальних озброєнь (ССНВ-1) 1991 р., що передбачали обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь: міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підвідних човнів, важких бомбардувальників, боєзарядівракет. У 1993 р. між Російською Федерацією і США був укладений Договір про подальше скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ССНВ-2). Договори про ССНВ-1 і ССНВ-2 передбачають заходи з інспекцій і контролю. Незважаючи на те що всі ці договори призвели до скорочення більш ніж на третину ракетно-ядерного потенціалу Росії та США, він залишається найбільшим у світі.

Іншим об'єктом ядерної зброї є ракети середньої та меншої дальності. Їх ліквідація передбачена радянсько-амери­канським Договором про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності 1987 р. Проте по спливу 15 років у світі з'явилися нові держави, що здатні виготовляти такі види ядерних носіїв, і питання про їх ліквідацію знову стає актуальним.