3. Результати форсованої індустріалізації для срср.

Політика прискореної індустріалізації призвела до тяжких соціально-економічних і політичних наслідків. По-перше, вона здійснювалася за рахунок сільського господарства. Для селян збільшувався продподаток, заборонялося вільна торгівля. По-друге, індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення промисловості дешевою робочою силою, а країни – дешевими продуктами харчування.

У результаті прискореної індустріалізації та суцільної колективізації в Радянському Союзі суттєво змінилася не лише економіка, а й саме суспільство.

Метою індустріалізації було: перетворити країну з аграрної в індустріальну, із держави, що ввозить машини і обладнання, в державу, яка їх виробляє, забезпечити економічну самостійність і незалежність, зміцнити обороноздатність тощо.

Головні особливості індустріалізації в Україні:

1. Залучення в промисловість республіки відносно більшої частини коштів ніж в інші республіки.

2. Побудова в Україні промислових гігантів.

3. Нерівномірність в часі процесу здійснення індустріалізації.

4. Поява у республіканському промисловому комплексі нових галузей: електрометалургії, маргаринової, комбікормової тощо.

5. Витіснення приватного сектору в економіці України йшло вищими темпами, ніж в цілому по СРСР [

6. Прискорювався промисловий розвиток Дніпро-Донецького регіону, а інші регіони України значно відставали.

Дуже зріс об'єм промислової продукції, оскільки тодішня статистика не є об'єктивною, але все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку:

1. Зросла частка промисловості у порівнянні з часткою с/г у загальному обсязі валової продукції.

2. Дрібна промисловість (кустарно-реміснича) вже не відіграє суттєвої ролі і витісняється великою.

3. Посилюється процес урбанізації Відбувається поступова українізація міста,формується національний український робітничий клас та науково-технічна інтелігенція.

4. За рівнем розвитку промисловості Україна випередила кілька розвинених західноєвропейських країн.

Отже, можна сказати, що процес індустріалізації в Україні мав свої особливості, а її наслідки були суперечливими і неоднозначними, несучи як позитивні зрушення, так і негативні тенденції. Однак ціна цих позитивних зрушень була надто високою: для одержання коштів було пограбоване і поневолене село, демонтовано НЕП, запроваджено командно-адміністративні методи управління, створено атмосферу надзвичайного напруження, пошуку “шкідників”, що спричинило масові репресії.

4. Суцільна колективізація сільського господарства в срср: причина проведення та наслідки. «Ліквідація куркульства як класу».

Шляхом насильства, погроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. в Україні було охоплено колгоспами до 63% селянських господарств. У колгоспи забирали все майно селян, що породжувало опір. Але він був придушений. Від безвихідності селяни почали продавати або забивати худобу, псувати інвентар. Це призводило до дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Необхідні були термінові заходи для виправлення становища.

13 березня 1930 р. Й. Сталін виступив зі статтею, у якій засудив «перегини» у колгоспному будівництві. Стаття переслідувала дві мети: попередити вибух селянського гніву і відвернути його від кремлівського керівництва. Усю провину за репресивні методи проведення колективізації радянський лідер поклав на місцевих керівників. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але відтік селян виявився настільки масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішило його призупинити.

У 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70%. Колективізація в Україні вважалася в основномузавершеною.

Основними соціально-економічними наслідками колективізації сільського господарства стали:

- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;

- закріпачення селян;

- підпорядкування СГ командно-адміністративній системі управління;

- Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати;

- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;

- постійне відставання сільськогосподарського виробництва;

- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;

- руйнування продуктивних сил на селі.

Головні завдання колективізації були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною і соціальною катастрофою для українського села. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. У реальне життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній праці.

Ліквідація куркульства.

У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства («куркульства»). За пропозицією Й. Сталіна було визначеностратегічне завдання - ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю («куркулі»), але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства.

У 1931 р. продовжувалася ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто не бажав вступати в колгоспи. Усього в період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, від чого постраждали близько 1 млн чоловік. Більшість із них були виселені в Сибір і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцями» і використовували на важких роботах. Багато «розкуркулених» загинули.