12. Близькосхідна проблема.

Терміном «Близькосхідний конфлікт» (конфлікт на Близькому Сході) позначається серія міжнародних конфліктів, що протікають із 1940-х років в цьому регіоні. В цих конфліктах брали та досі беруть участь численні арабські держави, Ізраїль, Іран, Туреччина, зовнішні актори – США, СРСР, Росія, ЄС, міжнародні організації. Важливість Близькосхідного конфлікту завжди обумовлюється стратегічним значенням регіону – на Близький Схід припадає 29% світового видобутку нафти; його комунікаційними та геостратегічними перевагами. На Близькому Сході співіснують три світові релігії – іудаїзм, християнство та іслам; тут також із процесом деколонізації розповсюдились різноманітні ідеологічні течії. Дивовижне культурне та, як популярно сьогодні говорити, цивілізаційне різноманіття зробили цей конфілкт одним із найбільш цікавих з точки зору дослідника.

Основний конфліктний потенціал регіону пов’язаний із арабо-ізраїльськими протиріччями. Вони виникли навіть до створення єврейської держави Ізраїль на території колишньої підмандатної британської території Палестини у 1948 році. Спочатку ці протиріччя між арабами та євреями в Палестині виливались у етнічні сутички; із звершенням дії британського мандату та утворенням на частині палестинських територій єврейської держави Ізраїль, конфлікт було інституціалізовано як територіальний. В цьому територіальному конфілкті взяли участь численні сусідні держави, мотиви яких включали як релігійні та ідеологічні, так і політичні, пов'язані із "дилемою безпеки". Пізніше нашарування ідеологічних, релігійних, етнічних та культурних мотивів; втручання в конфлікт зовнішніх акторів, в тому числі і великих держав,  перетворило конфлікт на комплексний і надзвичайно ускладнило його врегулювання.

Близькосхідний конфлікт, за виключенням його латентної фази, протікав під час «холодної війни» та після неї. Структура та процедури впливу на конфлікт сформувалися, однак, саме під час «холодної війни». Стратегічна важливість регіону обумовили активне втручання обох наддержав в хід конфлікту від самого його початку.

Із завершенням «холодної війни» настає криза регулюючих засобів конфлікту, що проявилася в ході Першої палестинської інтифади. Суб’єктам конфлікту довелося брати більшу відповідальність на себе, в результаті домовленості, які ними досягалися, ставали нетривалими. Сучасний етап близькосхідного конфлікту відбувається на тлі піднесення міжнародного тероризму та активізації боротьби з ним.

13. Технічний прогрес, його мілітаристична спрямованість у період підготовки та ведення війни.

Інтенсивний розвиток виробництва викликав небачений до цього технічний прогрес, що став можливим завдяки науковим відкриттям.

Наука перетворилась на безпосередню виробничу силу. Наукові досягнення сприяли появі й повсякденному використанню нових технологій, машин і механізмів. У масовому виробництві широко застосовувалася електроенергія. Всюди будувались тепло й гідроелектростанції. Значних успіхів досягло машинобудування. Найважливішим нововведенням у машинобудуванні стало спеціалізоване потокове (конвеєрне) виробництво.

Докорінних змін у першій половині XX століття зазнали й транспортні засоби, які базувались на новітніх досягненнях науки і техніки та водночас стимулювали їхній розвиток. На початку XX століття у всьому світі налічувалось 9000 автомобілів, а на 1950 р. лише в США їх було вже понад 40 млн.

Перша світова війна, мілітаризація економіки, гонка озброєнь стали головними причинами інтенсивного розвитку нових типів літаків, танків, військових кораблів. У XX ст., як ніколи раніше, необмежені можливості людського розуму все більшою мірою використовувались у воєнних цілях.