43. Політика українізації: суть, причини, наслідки.

Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Наслідки політики українізації

· У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.

· Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.

· Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.

Причини:

1. Формування СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.

2. Потреба досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхомлібералізації національних відносин.

3. Намагання більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].

4. Намагання радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.

5. Потреба зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.

44. Релігійне життя 1917-1920 х рр.

У роки революції та визвольної боротьби в середовищі українських віруючих  духовенства зрілої прагнення матисамостійну (автокефальна) церква. Однак Російська православна церква намагалася не допустити втрати контролюнад єпархія колишньої царської імперії. Проголоситиавтокефалію на Всеукраїнському православному соборі в січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партіярозгорнула запеклу боротьбу з релігією і церквою. Закривалисяхрами і монастирі, віруючі та духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальноїправославної церкви (УАПЦ) стала частиною українськогонаціонально-визвольного руху.