49. Сутність загальносоціальних функцій права;

Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ.

Загальносоціальні функції - це основні напрямки правового впливу на різні сфери суспільного життя -економіку, політику, культуру тощо, напрямки взаємодії права з іншими соціальними явищами як єдності форми і змісту.

До загальносоціальних функцій належать:

-гуманістична (право охороняє та захищає право людства, народу, людини);

– інтегративна — право має служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, і в цілому суспільної системи, зміцненню взаємозв’язків між ними, бути юридичної основою для діяльності всіх суб’єктів.

-організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем);

-комунікативна, або інформаційна (право інформує людей про волю законодавця);

-оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки);

-ідеологічно-виховна (право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки);

-пізнавальна (право є джерелом знань).

50. Сутність спеціально - юридичних функцій права;

Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини..

До спеціально-юридичних функцій права відносяться:

1.Регулятивна функція, яка полягає у врегулюванні суспільних відносин шляхом закріплення юридичних прав і обов’язків їх учасників, сприяє розвитку найцінніших для суспільства і держави соціальних зв'язків.

2.Охоронна функція, яка спрямована на створення юридичних засо6ів охорони встановлених у праві зразків позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

51. Структура права;

В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

1. право в цілому;

2. галузь права;

3. підгалузь права;

4. інститут права;

5. норма права.

Право — це система норм, встановлених або санкціонованих державою.

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог.

Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних відносин.

52. Суб'єктивне право;

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки.

53.Об'єктивне право

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

53.1. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

— спільними рисами;

— відмінностями;

— взаємодією.

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Відмінності:

Об'єктивне право

Суб'єктивне право

Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер

Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян

Складають норми загального характеру

Стосується певних суб'єктів

Поширюється на всі сфери суспільних відносин

Поширюється на певну сферу відносин

Потребує конкретизації індивідуальними актами

Є нормами прямої дії

Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права

Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо

Спрямоване на регулювання суспільних відносин

Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам

Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права

Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта

Встановлює способи, межі та методи правового регулювання

Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку

Залежить від потреб суспільства

Залежить від настання юридичних фактів

Охороняється у загальному порядку державою

Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляється через два напрями:

— об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб'єктам;

— суб'єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації.

54. Публічне право. Поняття та сутність;

Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. Предмет регулювання публічного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

Ознаки публічного права:

1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;

2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;

3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

4) припускає широку сферу розсуду;

5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

7) широко використовує новітні технічні прийоми.

Галузі права, у яких началом є публічне право:

— конституційне,

— адміністративне,

— кримінальне,

— фінансове,

— що включає бюджетне і податкове,

— адміністративно-процесуальне;

— кримінально-процесуальне,

— міжнародне публічне,

— міжнародне гуманітарне право та ін.

55. Приватне право. Поняття та сутність;

Приватне право — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання приватного права - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки приватного права:

1) регулює відносини приватних осіб між собою;

2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;

4) припускає широке використання договірної форми регулювання;

5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;

6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;

7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права — імперативний.

Метод приватного права — диспозитивний.

Галузі права, у яких началом є приватне право:

— цивільне,

— сімейне,

— авторське,

— житлове,

— трудове,

— цивільне процесуальне,

— міжнародне приватне право та ін.

56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;

Матеріальне право, юридичне поняття, що позначає правові норми, за допомогою яких держава здійснює дію на суспільні стосунки шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання. Норми закріплюють форми власності, юридичне положення майна і осіб, визначають порядок освіти і структуру державних органів, встановлюють правовий статус громадян, підстави і межі відповідальності за правопорушення. Об'єктом виступають господарські, майнові, трудові, родинні і інші стосунки.

Процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Співвідношення:

Матеріальні норми містять в собі самі правила поведінки. Але для їх ефективної реалізації необхідні особливі правові норми, що за своїм характером відрізняються від матеріальних розпоряджень й іменуються процесуальними. Процесуальне і матеріальне право співвідносяться як форма і зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації норм матеріального права.

Особливості процесуального права визначаються потребами технології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм матеріального права. Існує п’ять видів процесів: цивільний, кримінальний, адміністративний, господарський і конституційний. Вони відображають форми і методи здійснення відповідних матеріальних норм.

51. Структура права;

Право — це система норм, встановлених або санкціонованих державою. В світі існує безліч систем соціальних норм. Але тільки система правових норм виходить з держави. Всі інші створюються і розвиваються недержавними — суспільними, партійними і іншими органами і організаціями.

Структуру права складають більш менш великі об’єднання правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

1. право в цілому;

2. галузь права;

3. підгалузь права;

4. інститут права;

5. норма права.

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Норма нерозривно пов’язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його озна¬ки, як нормативність.

Ознаки норм права тісно пов’язані з суттєвими ознаками пра¬ва як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом по¬ведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.

Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Ознаки галузі права відображені у визначенні. Більш детально аналізуючи це поняття, слід сказати, що: галузь права - це частина системи права; всі галузі в своїй сукупності і складають систему права (або право); галузь права має внутрішню структуру а також свою систему, оскільки складається з норм права, в певному порядку з’єднаних в правові інститути, а іноді і в підгалузі права; галузь права характеризується особливим предметом і методом правового регулювання.

Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права. Це, наприклад, авторське, спадкове право в цивільному праві, водне, гірське право в земельному праві. Підгалузь права - необов’язковий, факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, в кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, в кримінальному праві є такі правові інститути, як дія кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності і ін.; в трудовому праві - охорона праці, заробітна платня, час відпочинку, робочий час і ін.

Слід зазначити, що така структура права розглядалася в нашій літературі з суто нормативних позицій. Оскільки право розуміється як система норм, то структура права трактується як структура законодавства (розподіл права на галузі, інститути, окремі норми і т.д.).

NB!!! 52. Суб'єктивне право + 53. Об'єктивне право

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

— спільними рисами;

— відмінностями;

— взаємодією.

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.

Об'єктивне право

Суб'єктивне право

Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер

Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян

Складають норми загального характеру

Стосується певних суб'єктів

Поширюється на всі сфери суспільних відносин

Поширюється на певну сферу відносин

Потребує конкретизації індивідуальними актами

Є нормами прямої дії

Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права

Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо

Спрямоване на регулювання суспільних відносин

Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам

Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права

Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта

Встановлює способи, межі та методи правового регулювання

Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку

Залежить від потреб суспільства

Залежить від настання юридичних фактів

Охороняється у загальному порядку державою

Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляється через два напрями:

— об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб'єктам;

— суб'єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації.

NB!!! 54. Публічне право; + 55. Приватне право. Поняття та сутність;

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.

Приватне право — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

Предмет регулювання приватного права - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права:

1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;

2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;

3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

4) припускає широку сферу розсуду;

5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

7) широко використовує новітні технічні прийоми.

Ознаки приватного права:

1) регулює відносини приватних осіб між собою;

2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;

4) припускає широке використання договірної форми регулювання;

5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;

6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;

7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права — імперативний.

Метод приватного права — диспозитивний.

Галузі права, у яких началом є публічне право:

— конституційне,

— адміністративне,

— кримінальне,

— фінансове,

— що включає бюджетне і податкове,

— адміністративно-процесуальне;

— кримінально-процесуальне,

— міжнародне публічне,

— міжнародне гуманітарне право та ін.

Галузі права, у яких началом є приватне право:

— цивільне,

— сімейне,

— авторське,

— житлове,

— трудове,

— цивільне процесуальне,

— міжнародне приватне право та ін.

Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний — галузь приватного права);

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немай-нові);

3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації);

4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою).

Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для других - диспозитивний (автономії).

Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативнаго і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.

56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;

Норма матеріального права — це норма, яка виступає первісним регулятором суспільних відносин: містить правило поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе конкретне вирішення юридичної справи. Така норма загальнообов'язкова, формально визначена та в установленому порядку приймається, змінюється та забезпечується державою; має чітко визначену структуру — гіпотезу, диспозицію та санкцію; за змістом є мірою свободи і справедливості.

Норма процесуального права — це норма, яка встановлює оптимальний порядок реалізації та захисту норм матеріального права.

Норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права низкою особливостей: