58. Норми права у системі соціальних норм;

Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

— соціальні;

— технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним,

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі;

• норми-звичаї;

• норми права;

• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціального регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відносини між людьми і природою, технікою (людина і комп 'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми — відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Технічні норми — правила, що вказують на найбільш економічні та екологічно нешкідливі методи, прийоми і засоби впливу людей на матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об'єктами. Інакше: це правила доцільного поводження з предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами, наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.

Технічні норми ґрунтуються на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва та ін.) і являють собою специфічну мову спілкування людини з матеріальними об'єктами. Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичного закладу користуватися одноразовими шприцами може призвести до інфікування хворого СНІДом, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поведінку людей чи ні, то їх можна визначити як суто технічні і протиставити соціальним нормам, тобто суто технічні норми як абстракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке саме значення, як правила математики та інших несоціальних утворень, наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.д.

Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила перетворюються на загальні правила поведінки (норми), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни — технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці технічні правила розраховані на ставлення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер.

Спільне у технічних і соціальних норм — їх зв'язок із діяльністю людини.

Відмінності технічних і соціальних норм — в об'єктах і методах регулювання.

Ознаки соціально-технічних норм:

• обумовленість законами природи і техніки;

• невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);

• невиразність засобів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);

• виключність використання.

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і І < управлінській сфері і набули соціального значення, набувають

правової сили, тобто перетворюються на техніко-юридичні з d ознаками обов'язковості і охорони державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо. До технічних норм належать:

1. Будівельні норми і правила (БНіПи);

2. Державні стандарти (Держстандарте);

3. Технічні умови виробництва певної продукції;

4. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;

5. Норми витрати сировини, палива, електроенергії та ін. Соціально-технічні норми перетворюються на техніко-юридичні в двох випадках".

1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст соціально-технічних норм, дотримання яких визнається юридичне обов'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997. «Про затвердження форми податкової декларації і порядку її заповнення і подання». Інший приклад: інструкція з дотримання технічних правил робітниками атомної електростанції. Вона містить соціально-технічні норми, які мають формально-обов'язковий характер для адресата, і охороняється державою. Інструкція до електробритви такого характеру не має.

2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає до них (інструкції тощо), але встановлює відповідальність за порушення їхнього змісту. Вони мають бланкетний або відсильний характер. Так, ухилення від заборон по техніці безпеки, промисловій санітарії та інших правил праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Юридико-технічні норми не можна протиставляти нормам соціальним, тому що усі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відносини лише між особами, групами, суспільством і державою (але не відносини між особою і річчю або явищем природи) і в цьому сенсі вони є соціальними, їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальними нормами з технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і управлінській сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а згодом — і якості юридичних норм.

59. Система соціальних норм;

Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів.

Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда.

Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави.

Так, Н. Тарасов зазначає, що існує два підходи стосовно розуміння терміна «норма». По-перше, норма — це природний стан деяких суб'єктів ( систем, відносин, процесів); по-друге, норма — правило поведінки, пов'язане із волею та свідомістю людини, що виникає у процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства.

Соціальні норми гарантують не лише певний порядок у суспільстві, а й забезпечують певний рівень свободи суб'єктів.

Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами, вважають В. Селіванов та Н. Діденко, слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями.

Соціальна діяльність об'єктивно зумовлена потребами суспільства й має цілеспрямований характер. Взаємодія суб'єктів між собою та в процесі спілкування з природою, взаємозв'язки, які при цьому виникають, потребують унормування.

М. Бобнева, наприклад, вважає, що соціальні норми формуються у процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, зумовленої ефективними факторами, які надають нормі «об'єктивної владності».

У юридичній літературі деякі вчені зауважують, що сутність соціальної норми розкривається через об'єктивні та суб'єктивні характеристики. Об'єктивний характер соціальної норми зумовлюється необхідністю підтримувати в суспільстві стабільність та порядок, потребами соціальних систем саморегуляції, необхідністю закріпити різні соціальні зв'язки, які постійно повторюються та виникають у процесі соціальної діяльності суб'єктів. Суб'єктивний характер соціальної норми обумовлений можливістю індивідів, соціальних груп усвідомити потреби суспільства у встановленні ціннісних еталонів поведінки та закріпити їх у різних правилах, приписах, знакових системах, сформувати певний рівень правової свідомості, який відповідав би рівню розвитку суспільства.

Окремі автори не поділяють думки про синтез об'єктивного та суб'єктивного фактора в соціальній нормі. Вони вважають, що їй притаманний об'єктивний характер, зумовлений розвитком суспільних відносин та необхідністю закріпити існуючі в суспільстві внутрішні закономірні взаємозв'язки.

Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.

М. Матузов та А. Малько вважають, що соціальні норми — це об'єктивно необхідні правила спільного людського буття, вказівники на межу необхідної та можливої поведінки.

Норма — це завжди певні правила поведінки, які встановлюють, зобов'язують, забороняють, дозволяють ті чи інші дії у певних умовах, одночасно вони є засобом суспільного чи державного контролю за поведінкою суб'єктів.

У юридичній літературі існує точка зору, що «норма» та «правило» застосовуються як рівнозначні, взаємозамінні категорії. Однак деякі вчені вважають, що «правило» — це вужча категорія, оскільки воно міститься лише у диспозиції правової норми.

П. Недбайло зазначає, що соціальні норми — це правила загального характеру, які відображають потреби суспільного життя та мають вирішальне значення для практичної діяльності людей.

В. Кудрявцев підкреслює, що норма — це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямованої на досягнення певного результату, інтересу.

Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма — це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин.

У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми:

— Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин.

— Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків.

— Встановлюються чітко визначеними суб'єктами.

— Регламентують певну сферу суспільних відносин.

— Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм.

— Певним чином гарантуються та забезпечуються.

Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему.

У соціології соціальні норми за різними критеріями поділяються на елементарні та складні, інтенсивні і екстенсивні, прогресивні та регресивні, спонтанні і директивні, «живі» та «мертві», функціональні і не функціональні.

Багатоманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які у юридичній літературі можуть бути класифіковані за різними критеріями.

Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм:

І. За способом виникнення:

1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.

2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.

II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).

2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.

2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.

3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.

4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.

5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.

6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.

7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.

8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин.

9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.

11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.

Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо.