Тема 4. Державне регулювання економіки.

1. Економічні функції держави.

2. Індикативне планування.

3. Фінансова і кредитна політика держави.

4. Система оподатковування.

1. Економічні функції держави.

Метою державного регулювання економіки служить досягнення найбільш ефективного, стабільного економічного, соціального, наукового і культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами.

Основні принципи державного регулювання економіки:

1. Мінімальне втручання державних органів в економічні процеси.

2. Вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.

Зміст і форми практичної реалізації зазначених методів і принципів державного регулювання економіки знаходять своє відображення у визначеній сукупності виконуваних державою економічних функцій:

1. Створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання повинні складати законодавчі і нормативні акти, що визначають порядок формування елементів ринкового господарства.

2. Розробка і сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрямки розвитку економіки на перспективу повинні бути визначені в процесі макроекономічного планування, яке варто вважати головним складовим державного регулювання.

3. Регулювання інноваційних процесів і інвестиційної діяльності з урахуванням першочергових завдань структурної перебудови пріоритетними повинні стати:

• Переклад існуючого виробництва на технології з меншими потребами сировини і матеріалів;

• Максимально можливий перехід до «високого» технологіям (лазерній технології, порошковій металургії, нових технологій зварювання і напилювання і т.д.);

• Зведення до мінімуму, а в перспективі виключення шкідливих екологічних наслідків виробничо-господарської діяльності підприємства.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює прогнозування і планування державних інвестицій, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних засобів і позабюджетних фондів.

4. Стабілізація економіки і соціальний захист населення. Практична реалізація цієї функції держави передбачає:

• Установлення мінімальних розмірів зарплати і пенсій;

• Трансферні платежі (допомога багатодітним родинам, по безробіттю);

• Регулювання цін;

• Надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань);

• Забезпечення функціонування на відповідному рівні утворення, науки, культури, охорони здоров'я за допомогою переважно безпосереднього бюджетного фінансування і матеріально-технічного постачання.

5. Регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього середовища.

2. Індикативне планування

Метою індикативного планування є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому, визначеній чи території окремих суб'єктів господарювання на основі обґрунтування і розробки відповідної стратегії, тактики і політики з засобами їхнього впровадження. Саме розробка і наукове обґрунтування цілей, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку країни на визначений перспективний період складають головний зміст індикативного планування.

Основні принципи індикативного планування:

1. З'єднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу і вибір методів і засобів цього впливу.

2. Інформування суб'єктів ринкових відносин про обрані перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхній відповідної орієнтації при виборі власних господарських рішень.

3. Застосування переважно непрямих регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкових відносин.

4. Реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси і відповідні групи господарських суб'єктів переважно за допомогою засобів державного бюджету.

Типові розділи індикативного плану:

5. Природно-економічні особливості країни і регіонів: поточне і

перспективний стан.

6. Зміни в структурі економіки в перспективі, найбільш важливі пропорції і пріоритети.

7. Перспективи розвитку галузей і міжгалузевих зв'язків.

8. Напрямку соціального розвитку суспільства, соціальний захист населення.

9. Перелік цільових програм і їхнє забезпечення ресурсами на різних рівнях керування.

10. Розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків у перспективі, характер їхньої кон'юнктури.

11. Формування фінансового плану і бюджету, застосовувані економічні регулятори.

У системі централізованого регулювання економіки окреме місце займають державні контракти і державне замовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету і поповнення державного резерву. При цьому оплата постачань продукції (виконання робіт, надання послуг) гарантується державою. Фінансування по державних контрактах здійснюється замовниками в межах бюджетних засобів, передбачених на ці мети. Тому обсяги постачань продукції (виконання робіт, надання послуг) повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.

Державне замовлення варто вважати засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей народного господарства, упровадження нових технологій, рішення соціальних проблем, державної підтримки найбільш важливих наукових досліджень, при якому держава надає визначені пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами. Фінансування державного замовлення здійснюється за рахунок власних коштів підприємств.

Виконавці державного контракту і державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами за допомогою висновку прямих договорів з підприємствами-постачальниками, транспортними й іншими посередницькими організаціями. Виключення складають окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється державою.