2.Поняття зносу та амортизації нематеріального активу.

Знос нематеріального активу-це втрата моральних його якостей в процесі експлуатації під дією розвитку науково-технічного прогресу.

Амортизація нематеріального активу – це перенос вартості його на собівартість створеного продукту.

Амортизація нараховується одним із 5 методів:

• прямолінійний;

• залишкової вартості;

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивний;

• виробничий.

В податковому обліку амортизація нараховується лише прямолінійним методом і термін експлуатації не повинен перевищувати 10 років.

3.Вартісні оцінки нематеріального активу.

Існують наступні вартісні оцінки нематеріального активу:

• первісна вартість;

• залишкова вартість;

• переоцінена вартість;

• ліквідаційна вартість

Питання для контролю по темі:

1.Поняття нематеріального активу.

2.Групи нематеріальних активів

3.Поняття гудвіла.

4.Знос нематеріального активу.

5.Амортизація нематеріального активу.

6.Методи нарахування амортизації.

7.Вартісні оцінки нематеріального активу.

Література.

1.Лазановський П.П. «Організація та економіка видавничої справи»: Л: «Магнолія» 2007 р.

2.С.Ф.Покропивний «Економіка підприємства» К: КНЕУ: 1999 р.

3.Господарський кодекс України.

Тема 8. Оборотні фонди підприємства.

1.Поняття оборотних фондів й оборотних коштів.

2.Показники оборотності оборотних фондів.

3.Нормування оборотних фондів.

1.Поняття про оборотні фонди й оборотні кошти

Оборотні кошти – це сукупність оборотних виробничих фондів і фондів звертання у вартісному вираженні.

Оборотні фонди – це предмети праці, що беруть участь лише в одному виробничому процесі, при цьому змінюють свою форму, і свою вартість переносять на вартість готової продукції відразу і цілком.

Оборотні фонди містять:

1.Виробничі запаси:

- сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати;

- допоміжні матеріали;

- паливо;

- тара;

- запасні частини для ремонтів;

- малоцінні швидкозношувані предмети;

2.Витрати на незакінчену продукцію:

- незавершене виробництво і напівфабрикати;

- витрати майбутніх періодів.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробка яких не довершена в тім чи іншому виробничому підрозділі підприємства.

Напівфабрикати власного виробництва – це предмети праці, цілком оброблені в даному виробничому підрозділі, але потребуючі подальшої обробки в інших підрозділах.

Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати що складають велику частину виробничих запасів, у процесі свого кругообігу із самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва.

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, що мають місце тепер, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції в майбутні періоди.

До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної й економічної інформації.

Виробнича і господарська діяльність промислових підприємств не обмежується тільки виробництвом продукції. Підприємства реалізують виробничу продукцію, а на виручені кошти здобувають нові предмети праці, щоб продовжити виробничий процес.

Поряд з оборотними виробничими фондами підприємства мають у своєму розпорядженні оборотні фонди, що знаходяться в обороті.

Оборотні фонди обороту охоплюють:

- готова продукція на складах;

- відвантажена продукція, що знаходиться в шляху;

- кошти (для закупівлі матеріалів, сировини);

- засобу в розрахунках;

- дебіторська заборгованість;

- інші оборотні кошти.

Оборотні кошти авансуються у виді грошей для створення запасів сировини, напівфабрикатів, готової продукції, інструмента, інвентарю й інших швидкозношуваних матеріальних цінностей.

При нормальних умовах роботи підприємств необхідні оборотні кошти відповідають оборотним фондам. Якщо виникають істотні відхилення від нормальних вимог постачання виробництва, збуту продукції, банківських і кредитних розрахунків, ця відповідність порушується і з'являються розходження між ними, що виявляються, зокрема, при уповільненні обороту, підвищеному шлюбі, некомплектності виробів незавершеного виробництва, зниженні ліквідності оборотних фондів і т.д. У результаті може виявитися, що оборотних фондів на підприємстві більше, ніж необхідно, а оборотних коштів недостатньо.

Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в сфері виробництва, називається періодом виробництва, а час перебування їхній у сфері звертання – періодом звертання.

Оборотні кошти підприємства, роблячи кругообіг, проходять 3 основні стадії.

На 1 стадії оборотні кошти перетворюються з грошової форми у виробничі запаси . Зі сфери звертання вони переходять у сферу виробництва.

На 2 стадії виробничі запаси перетворюються в запаси незавершеного виробництва і по завершенні виробничого процесу перетворюється в готову продукцію .

На 3 стадії відбувається реалізація продукції й оборотні кошти приймають грошову форму.

Оборотні кошти в кожен момент часу одночасно перебувають у всіх стадіях кругообігу. У той час як одна частина оборотних коштів вступає у виробництво у виді виробничих запасів, інша частина засобів виходить з виробничих запасів у виді готової продукції, а третя частина реалізується покупцям і перетворюється в грошову форму (мал.1). Одночасне перебування оборотних коштів у всіх трьох стадіях забезпечує безупинний процес виробництва і безперебійну роботу підприємства.

Оборотні кошти по своєму призначенню розділяються на 4 групи:

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

- готові вироби;

- кошти, що знаходяться в касі, на розрахунковому рахунку підприємства й у розрахунках.

Під структурою оборотних коштів розуміють кількісні співвідношення окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, виражені у відсотках до підсумку.

По джерелах формування виділяють:

- власні оборотні кошти;

- позикові оборотні кошти для формування фондів звертання і наднормативних оборотних фондів.

2.Показники оборотності оборотних коштів.

Розміри оборотних коштів, необхідних для забезпечення випуску заданої продукції, нормуються і залежать від швидкості їхнього обороту.

Під швидкістю чи обороту коефіцієнтом оборотності розуміється число оборотів оборотних коштів за визначений проміжок часу.

де N_реал – обсяг реалізованої продукції в оптових цінах

підприємства, грн;

Ф_обор – розмір оборотних коштів, грн.

Тривалість одного обороту засобів (у днях):

де Д_к – кількість календарних днів у даному періоді.

Оборотність оборотних коштів характеризується також сумою оборотних коштів, що приходяться на 1 грн. реалізованої продукції, чи коефіцієнтом закріплення оборотних коштів.

, чи

Потреба в оборотних коштах знаходиться в прямої залежності не тільки від обсягів виробництва, але і від часу обороту. При скороченні періоду кругообігу відбувається вивільнення оборотних коштів з обороту і, навпаки, збільшення періоду кругообігу викликає потреба в додаткових засобах.

При раціональному використанні оборотних коштів відбувається їхнє вивільнення як в абсолютному, так і у відносному вираженні.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається у випадку, якщо фактичний необхідний запас матеріальних цінностей нижче планового для виконання програми виробництва.

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається в тому випадку, якщо підприємство, прискоривши оборотність і поліпшивши їхнє використання, забезпечує заданий ріст обсягу виробництва і реалізації продукції з меншою сумою засобів у порівнянні з нормами попереднього року.

Напрямку прискорення оборотності оборотних коштів.

1) удосконалювання матеріально-технічного забезпечення:

2) прискорення і здешевлення перевезень;

3) поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації;

4) застосування більш точного нормування витрати матеріалів;

5) скорочення і повторне використання відходів виробництва.

Скорочення тривалості виробничого циклу:

- упровадження потокових методів обробки;

- ретельна підготовка виробництва, що виключає перебої і забезпечує ритмічну роботу підприємства;

- застосування автоматичного устаткування, верстатів із ЧПУ, гнучких виробничих систем;

- підвищення змінності виробництва.

Скорочення часу перебування готової продукції на складі:

- якість і номенклатура продукції, правильне планування асортименту, кількості і термінів її випуску;

- організація збуту продукції, система розрахунків, терміни доставки продукції до споживачів.

Висока якість продукції, точне дотримання планового асортименту, ритмічність роботи підприємства значно скорочують час реалізації продукції.

Прискорюють реалізацію продукції:

- постійний зв'язок із замовниками;

- своєчасне повідомлення замовників про відвантаження машин;

- швидка обробка відвантажувальних документів;

- своєчасне забезпечення транспортними засобами.

Важливим напрямком поліпшення використання оборотних коштів є раціональне використання матеріальних ресурсів, зниження матеріалоємності продукції. Це досягається шляхом:

1) економічно обґрунтованого вибору сировини;

2) підвищення коефіцієнта використання матеріалів;

3) комплексного використання сировини і відходів виробництва;

4) підвищення якості сировини, матеріалів і готової продукції;

5)удосконалювання конструкцій виробів;

6)удосконалювання діючих технологічних процесів і впровадження нової, прогресивної технології.

3.Нормування оборотних коштів.

Задачею планування оборотних коштів є встановлення наукове обґрунтованих нормативів, що забезпечують безперебійність виробничо-господарської діяльності підприємства, виконання планів виробництва і реалізації продукції при мінімальній кількості оборотних коштів. Нормативи оборотних коштів по елементах і в цілому підприємства розробляють самостійно.

Відомі 3 методи розрахунку нормативів оборотних коштів;

- Аналітичний.

- Метод прямого рахунка.

- Коефіцієнтний метод.

Сутність аналітичного методу полягає в тому, що при аналізі наявних товарно-матеріальних цінностей коректуються їхні фактичні запаси і виключаються зайві і непотрібні цінності.

Метод прямого рахунка передбачає науково обґрунтований розрахунок запасів по кожнім елементі оборотних коштів.

При коефіцієнтному методі в зведений норматив попереднього періоду вносяться виправлення на плановану зміну обсягу виробництва і на прискорення оборотності засобів.

Основним методом нормування є метод прямого рахунка по кожнім елементі оборотних коштів окремо. Інші методи нормування використовується як допоміжні.

Під нормативом оборотних коштів розуміється затверджена планом сума оборотних коштів, що забезпечують планомірну безперебійну роботу підприємства.

У межах цього нормативу підприємство робить підрахунок необхідних оборотних коштів по кожнім елементі. Також приватні нормативи розраховуються:

1) по запасах сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів;

2) по паливу і пальним матеріалам;

3) тарі;

4) запасним частинам;

5) малоцінним і швидкозношуваних предметам;

6) за рівнем незавершеного виробництва;

7) по витратах майбутніх періодів;

8) запасам готової продукції.

Окремі приватні нормативи по елементах матеріальних цінностей можуть поєднуватися в укрупнені нормативи (напр., виробничі запаси в цілому, незавершене виробництво, готова продукція).

Сума укрупнених нормативів складає загальний норматив оборотних коштів підприємства.

Нормування власних оборотних коштів передбачає наступні етапи розробки нормативу:

Визначення норм запасу по групах товарно-матеріальних цінностей у відносних величинах, як правило, у днях забезпеченості.

Визначення величини одноденної витрати даного виду матеріальних цінностей.

Визначення приватного нормативу власних оборотних коштів у грошовому вираженні шляхом множення одноденної витрати на норму запасу в днях.

де Q_д – середня одноденна потреба у визначеному матеріалі, грн.;

Т_норм. – норма запасу в днях (кількість днів забезпеченості матеріалом).

де Q_год – річна (квартальна) потреба в матеріалі, передбачена в кошторисі витрат на виробництво, грн.,

F_к – річний (квартальний) фонд роботи підприємства в календарних днях.

Норма запасу в днях по покупних виробничих матеріалах (сировина, напівфабрикати) визначає кількість днів роботи підприємства, на яке потрібно створити запас цих матеріалів, щоб забезпечити безперервність виробничого процесу.

Норма запасу в днях складається з:

- Часу перебування матеріалу у формі складського запасу (поточний запас);

- Часу перебування матеріалу у формі гарантійного чи страхового запасу;

- Часу перебування матеріалів у шляху після їхньої оплати (транспортний запас);

- Часу, необхідного для підготовки матеріалів до їхнього використання у виробництві (технологічний запас).

Для планомірного безперебійного ходу виробництва на підприємстві утворяться поточні запаси сировини, матеріалів, палива, тари. Вони повинні покривати потреба підприємства на період між двома постачаннями.

де G_м – середньодобова потреба в матеріалі (нат. ед.);

Т_п – середній інтервал між постачаннями матеріалу, дн.

Чим менше інтервали між двома постачаннями, чим менше повинно бути на складі матеріалів і, отже, тим менше буде потрібно оборотних коштів на їхнє покриття.

При розрахунку нормативу оборотних коштів по поточному запасі приймається на вся його величина, а тільки половина, тобто

.

Страховий (гарантійний) запас створюється на випадок непередбачених відхилень, порушень планових чи термінів партій постачань, а також порушень у планових умовах споживання матеріалів.

Т_откл – кількість днів перевищення середнього інтервалу постачань за звітний період.

На практиці страховий запас встановлюють у половинному розмірі поточного запасу.

Транспортний запас створюється на підприємстві на період перебування матеріалів у шляху після їхньої оплати.

У деяких випадках створюється необхідність у технологічному запасі. Він створюється в тих випадках, що коли надходять на підприємство чи сировина матеріали не можуть бути використані у виробництві відразу, а вимагають перед виробничим споживанням підготовки (сортування, комплектація, розкрій, дроблення).

Питання для контролю по темі:

1.Поняття оборотних фондів?

2.Поняття оборотних коштів?

3.Що відноситься до оборотних фондів?

4.Що відноситься до оборотних коштів?

5.Що таке норматив оборотних фондів?

6.Які види нормативів існує?

7.Які показники застосовуються для обліку оборотних фондів?

Література.

1.М.В.Володькіна Економіка промислового підприємства. К.Центр научної літератури. 200. 196 ст.

2.С.Ф.Покропивний «Економіка підприємства» К: КНЕУ: 1999 р.

3.Господарський кодекс України.

Тема 9: Інвестиційні фонди підприємства.

1. Характеристика інвестицій.

2. Інноваційні процеси.

3. НТП, його напрямки.

1.Характеристика інвестицій.

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання визначеного доходу (прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у те чи інша комерційна справа, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу – інвестуванням (довгостроковим фінансуванням).

У підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Для змістовної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів по окремих ознаках, їхній функціонально - елементний склад (мал.1).

	Інвестиції підприємства
Внутрішні						Зовнішні
Фінансові (цінні папери)			Державні					Прямі
Реальні (виробничі)				Частки			Портфельні
	валові				чисті

Мал.1. Функціонально - елементний склад інвестицій підприємства.

У залежності від того, де вкладається капітал (у межах чи країни за кордоном), розрізняють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції.

У свою чергу внутрішні інвестиції розділяються на фінансові і реальні, а зовнішні – на прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції позначають використання наявного капіталу для придбання (покупки) акцій, облігацій і інших цінних паперів, що випускаються чи підприємствами державою. За умови такого інвестування має місце переміщення титулів власності, що надають право на одержання нетрудового доходу. Капітал у виді цінних паперів називається ще фондовим, чи фіктивним капіталом, тому що він не є реальним багатством і не має дійсної вартості у відмінності від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) у різні сфери і галузі народного господарства з метою відновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як підсумок цих результатів – одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими, але в практиці господарювання за ними закріпилася інше добре розповсюджена назва – капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції – це вкладення капіталу за кордоном, що по величині складає не менш 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні інвестиції – це закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного при їхній допомозі капітального проекту.

По загальноприйнятому визначенню капітальні вкладення являють собою періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До складу капітальних вкладень включають:

1) вартість будівельно-монтажних робіт;

2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів і інвентарю;

3) інші капітальні роботи і витрати (вартість придбаних патентів і ліцензій; вартість земельних ділянок; проектні роботи; науково-дослідні роботи.

Переважний напрямок капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств є перспективним розвитком народного господарства країни.

Будівництво нових підприємств буде здійснюється: коли необхідний кількісний і якісний приріст виробничих потужностей не можна забезпечити за рахунок реконструкції і нових наукомістких виробництв, освоєння прогресивних технологій.

У практиці господарювання підприємства приймаються різноманітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. При цьому прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність капітальних вкладень.

Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (результативності) на тім чи іншім підприємстві. Її розрахунок необхідний для оцінки очікуваного чи фактичного ефекту від реальних інвестицій за визначений період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається тільки тоді, коли є кілька інвестиційних проектів. Вона характеризує переваги одного проекту капітальних витрат у порівнянні з іншим чи іншими. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення кращого з можливих проектів інвестування виробництва.

Застосовують два взаємозалежних показники, по яких визначають абсолютну ефективність інвестицій:

1) коефіцієнт економічної ефективності капітальних витрат Ер;

2) строк окупності капітальних вкладень Ток = 1/Ер.

Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності визначають по формулах:

де С₁ і С₂ – відповідно собівартість продукції по базовому і проектованому варіантах, грн

К₁ і К₂ – відповідно витрати на порівнювану (існуючу) техніку (базовий варіант) і на виготовлення нової техніки (проектований варіант), грн.

Розрахункове значення коефіцієнта Ер повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Ен. Розглянутий проект капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за умови

Ер > Ен.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника приведених витрат Z по формулі:

де Сі – собівартість по і-тому проекті, грн;

Кі – капітальні вкладення по і-тому проекті, грн.

Проект капітальних вкладень з найменшими приведеними витратами повинний вважатися найкращим з економічної точки зору. При цьому варто враховувати, що порівнянню підлягають тільки проекти, що відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.