Тема 11.Собівартість продукції.
1.Собівартість продукції.
2.Сутність та методи калькулювання собівартості.
1.Собівартість продукції.
Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції та надання послуг.
Витрати розподіляються на загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період часу. Їхня сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.
обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.
В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки
витрати є функцією обсягу виробництва
з певною еластичністю, то є граничні
витрати, які характеризують приріст
витрат на одиницю обсягу приросту
виробництва:
;
де
-
приріст витрат
-
приріст обсягу продукції на одиницю
обсягу.
Елементні витрати – однорідні за окладом, мають єдиний економічний зміст і є первинними: матеріальні, оплата праці, відрахування на соціальні засоби, амортизаційні відрахування та інші.
Комплексні витрати – різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (втрати від браку, загальновиробничі, загальногосподарські витрати).
Прямі витрати – безпосередньо пов’язані
з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю.
Непрямі витрати – вони пов’язані з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель та споруд і т.д.
Постійні витрати – це витрати, які не залежать від обсягу виготовленої продукції, а змінюються в часі: витрати на утримання будівель та споруд, організація виробництва та управління.
Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони діляться на:
Пропорційні витрати – змінюються прямопропорційно обсягу виробництва (сировина, матеріали, відрядна заробітна плата робітників)
Непропорційні витрати – прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі – витрати зростають у більшій мара між обсяг виробництва, Кн > 1 (відрядно-прогресивна оплата праці, додаткові рекламні та торгові витрати). Дегресуючі – витрати зростають повільніше ніж обсяг виробництва. Кн < 1 (витрати на експлуатацію машин та обладнання, на ремонти, на інструменти).
Будь-які витрати орієнтовані на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Цей принцип на виробничому підприємстві покладено в основу собівартості продукції («витрати» - «випуск»).
Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже рівень техніки, технології та організації виробництва.
Собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої нижча за собівартість).
Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодувань.
Загальний принцип цього розподілу полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва і предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.
Відповідно до цього в собівартість включають витрати на:
Дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;
Підготовку та освоєння нової продукції;
Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних засобів і матеріальних активів, оплату праці персоналу;
Обслуговування виробничого процесу та управління ним;
Витрати на збут продукції;
Витрати на розвідку, використання й охорону природних ресурсів;
Набір і підготовку кадрів;
Поточну раціоналізацію виробництва;
Невиробничі витрати: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року;
Непродуктивні витрати: втрати від браку, недостач, псування матеріалів, простої за вини підприємства.
Витрати, які відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства: підготовка та освоєння нової техніки і нових технологій, втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами (штрафні санкції).
2. Сутність і методи калькулювання собівартості продукції.
В системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань; обґрунтування ціни на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.
На підприємствах обчислюють планові калькуляції
Обчислення ведеться за плановими нормами та фактичні калькуляції – збираються фактичні витрати. Різновидом планових калькуляцій – є проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на нову продукцію або разові замовлення.
Калькулювання передбачає розв’язання таких завдань:
визначення об’єкта калькулювання, це та продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.
калькуляційна одиниця – тобто для кожного об’єкту калькулювання вибирається його кількісний вимір (штука, маса, площа, об’єм). Трактор – 1 трактор, вугілля – 1 тонна, електроенергія – 1 кіловат.
під час калькулювання витрати групують в калькуляційні статті витрат, номенклатура яких залежить від особистостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:
максимальну частку витрат, які включаються в собівартість труба обчислювати прямо на окремі вироби